http://kiev.pravda.com.ua/images/logo01.gif Українська правда - Київ http://kiev.pravda.com.ua Українська правда - Київ http://kiev.pravda.com.ua Політична воля на місцях http://kiev.pravda.com.ua/columns/5991521ea2944/ support@kyiv.pravda.com.ua (Леонід Антоненко) Колонки Mon, 14 Aug 2017 10:32:46 +0300 Чиновники виступають проти реформ, зловживають маніпулятивними технологіями, діляться корупційною рентою і – знищують країну під корінь. Через "не можу" їх треба ставити на місце. Політична воля в країні неможлива без політичної волі на місцях. І якщо її не видно в столиці, чи існує вона взагалі? Київські чиновники вкотре демонструють приклад у ставленні до економічних реформ. Та знову не в сприянні, а в гальмуванні їх під завісою переможних реляцій. Показовий штрих. У змінах до "Стратегії розвитку Києва до 2025 року", затверджених у липні цього року, жодним словом не згаданий пріоритет масштабної приватизації в столиці. Зафіксована лише необхідність запровадити електронні аукціони як спосіб приватизації через продаж земельних ділянок. Депутатська комісія Київради з питань власності наполегливо рекомендувала столичній держадміністрації поширити їх використання на приватизацію нерухомого майна столиці (приміщень, споруд, будівель) - не менш важливу сферу. Додатково пропонувалося згадати в Стратегії розвитку столиці систему ProZorro.Продажі. У якості потенційної платформи для організації електронних аукціонів. Дивовижно, але обидві конкретні пропозиції були відхилені міськдержадміністрацією без надання виразних причин або аргументованих пояснень. Натомість розпливчату обіцянку "підвищення" було вжито у столичній стратегії близько 120 (!) разів. У кращих традиціях "папєрєдніків". Чи означає це, що столична влада не визнає приватизацію і електронні аукціони як загальні пріоритети у розвитку міста? У міського голови запевняють, що це не так, однак факти говорять самі за себе. Уже майже півроку в Україні для продажу комунального майна муніципалітети використовують електронну торгову систему ProZorro.Продажі. Пілотну систему застосовують навіть у прифронтовій зоні - у Донецькій військово-цивільній адміністрації і у Маріуполі. Громадськість отримує довгоочікувану можливість спостерігати за відкритим продажем муніципальної землі і нерухомості. Однак у столиці з переходом на сучасну електронну платформу не поспішають. Проект рішення щодо запровадження ProZorro.Продажі для приватизації комунального майна був підготовлений депутатами різних фракцій. Нечаста одностайність! Але він отримав категоричні заперечення відповідного департаменту КМДА. Врешті-решт, під тиском такого несхвалення він не був підтриманий навіть профільною комісією Київради. ProZorro.Продажі: pro & contra Чому ми пропонуємо для Києва саме цю електронну торгову систему? У чому її плюси та мінуси? Як казав Черчілль, демократія - не ідеальна форма правління, але кращої за неї людство не винайшло... Так само із ProZorro.Продажі. Серед її ініціаторів - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банку України та українські електронні майданчики. Одним з найактивніших учасників проекту залишається громадська організація Transperancy International Ukraine - розробник програмного забезпечення системи. Можливо, це викликає запитання... Чи відповідально було включати громадську організацію в процес приватизації державних і комунальних активів у масштабах країни? Натомість Transperancy International Ukraine давно має визнану репутацію в громадянському суспільств. Вона завжди готова до конструктивної співпраці. І, завдяки міжнародним донорам, не витратила на розробку жодної копійки з державного бюджету. До кінця року TIU пропонує безкоштовно передати у розпорядження держави розроблене програмне забезпечення. Немає сенсу відкидати руку допомоги через інерцію пострадянського мислення. Окрім цього, певний скепсис викликає прозорість та ефективність інших вітчизняних напрацювань... Навіщо винаходити велосипед, якщо ProZorro.Продажі вже виправдовують себе? Їх перші успіхи - справді красномовні. За рік реалізації майна неспроможних банків нова платформа заробили свій перший мільярд гривень до держбюджету. До того ж сумнівні схеми на непрозорих аукціонах у Києві зі зниженням ціни відходять у минуле - їх поступово замінюють на підвищенням ціни під час торгів. Безпрецедентний випадок протягом останніх років! Перший будинок одразу був проданий на 9 мільйонів гривень дорожче. Немає сенсу зберігати виключне право окремих бірж. Якнайскоріше потрібно зруйнувати монополію, а її місце законно віддати для вільної конкуренції. І справа навіть не в різниці комісійних, хоча й це суттєво. Біржі працюють за 5% від продажної вартості об'єкта, ProZorro.Продажі - у п'ять разів дешевше. Принципова відмінність полягає у передачі об'єкта з розпорядження одного торгового майданчика до центральної бази даних. А далі будь-яка біржа може показати, хто краще працює з клієнтурою, переконливіше рекламує, має більший вибір інвесторів. За нових правил, ніхто не може надати гарантії, що об’єкт буде продано в "потрібні" руки. Єдиною запорукою успіху є готовність заплатити більшу ціну... Таким чином, ProZorro.Продажі руйнують монопольне право однієї біржі допустити або не допустити претендента до участі у аукціоні. Адже саме демонополізація - її суть. Єдина гідна альтернатива на ринку обсягом у 100 мільйонів гривень - це електронна торгова система ДП "СЕТАМ". Вона розпочинала з реалізації арештованого майна - в минулому дійсно корупційного "клондайка". Сьогодні СЕТАМ виявляє інтерес до нового конкурента і ProZorro.Продажі теж не проти співробітництва. Однак лише на основі рівних прав і можливостей. Воля до перемоги #ЧерезНеМожу Час чергової бюрократичної метушні добігає кінця. Проект рішення, зареєстрований у Київраді, пропонує надати право доступу до торгів декільком десяткам бірж замість однієї, як сьогодні. Торги відбуватимуться не в ганебних підвалах, як досі, а на сучасних електронних майданчиках. Кожен зможе взяти в них участь з власного лептопа. Немає жодних сумнівів, що відкриті продажі комунального майна рано чи пізно стануть невід'ємною частиною столичної дійсності. Між тим, окремі чиновники досі чіпляються за формальності, саботують і критикують, організовують бюрократичні змови, затягують із розглядом документів. По суті, вони виступають проти реформ, зловживають маніпулятивними технологіями, забезпечують ексклюзивні права, вбивають конкурентів на ринку, діляться корупційною рентою і - знищують країну під корінь. Однак #ЧерезНеМожу їм доведеться перенаправити потоки з кишень своїх друзів і себе до місцевих бюджетів. А поки це не так втрачається, на жаль, і дорогоцінний час, і темпи швидких змін. Рідкісний випадок: запровадження ProZorro.Продажі не є реформою, болісною для населення. Її застосування найближчим часом вже принесе відчутні плоди. Проте, допоки існує чиновницький опір, вихід лише у проявленні жорсткої політичної волі столичної влади. У рішучому і послідовному досягненні визначеної мети. В акумулюванні сил, напрацюванні вимог і втіленні завдань. Лідери політичних сил - всі чули про політичну волю. Але не всі достатньо розуміють, що це стосується, насамперед, їх самих. Політична воля на місцях починається з персональної відповідальності кожного. Це дає надію, що її вистачить для запровадження у столиці нової системи продажу нерухомого майна. І любителі гри в "Монополію" позбудуться виключного права вже від початку 2018-го року. Леонід Антоненко, голова постійної комісії Київради з питань власності, депутат від фракції "Самопоміч" http://kiev.pravda.com.ua/columns/5991521ea2944/ Як навести лад з літніми майданчиками у Києві? http://kiev.pravda.com.ua/columns/598974b7ead81/ support@kyiv.pravda.com.ua (Сергій Башлаков ) Колонки Tue, 08 Aug 2017 11:22:15 +0300 Функціонування літніх майданчиків при ресторанах за кордоном зарегламентоване не менше, ніж у Києві, однак їхні проблеми розв'язуються значно простіше. Чому? Блукаючи вуличками старого Відня, важко втриматися від спокуси, аби не присісти на літній терасі кав'ярні і не замовити собі каву з шоколадним тортом. Колишня імперська столиця досі вражає. Не тільки палацами, операми, історичними особами, але й відомими звичаями, що брали початок звідси. Одна з таких традицій - використання "шанігартенів" або літніх майданчиків при ресторанах на вулицях міст. Звичка зустрічатися на відкритих терасах виникла у столиці Австрії в середині 18 ст., звідки поширилася у Європі і далі по всьому світу. Сьогодні лише у Відні таких затишних куточків нараховують близько 2,5 тисяч. Як кожна традиція, "шанігартени" мають привабливу історію. І, як кожна, за своєю романтикою ховають чимало проблем. Розміщення літніх терас за кордоном регламентоване не менше, ніж в Україні. Але проблеми, що виникають час від часу довкола популярних місць дозвілля, розв'язуються там на порядок простіше. Завдяки чому це стало можливо? І чи не можна використати іноземний досвід в Україні? Відповідь - у порівняльному огляді на основі відкритих джерел і документів муніципалітетів. На захист інтересів пішохода Відкриття терас майже скрізь вимагає дозволу місцевої влади. Його не нададуть, якщо майданчик, згідно з заявкою ресторатора, створюватиме незручності для перехожих. Тривалість терасного сезону у різних країнах залежить від теплої пори року. Він обмежений різними часовими рамками. У Відні, скажімо, майданчики розгортають із 1 березня до 15 листопада. Кафе у Відні. Фото City-walks.info На вулицях Вашингтона їх зачиняють з 15 жовтня до 15 травня, залежно від несприятливих умов погоди (окремо визначених параметрів температури та відносної вологості повітря). Хоча столики на вулицях австрійських міст дозволяють використовувати навіть на Різдво (протягом короткого часу), загалом у багатьох європейських країнах у холодну пору цей дозвіл не діє. Сезонні обмеження для розміщення майданчиків є зрозумілими і об'єктивними. Проте, чи завжди вимоги влади до рестораторів є виправданими? Найголовніші критерії: у будь-якому разі тераси не повинні створювати перешкоди для пішоходів, завдавати шкоди тротуару і заважати утримувати його у належному порядку. Тому заявки рестораторів розглядають передусім з точки зору, чи не страждають інтереси пішоходів. Перед наданням дозволу потрібно з'ясувати масу обставин: відстань від тераси до зупинок транспорту, кіосків, телефонних будок, велосипедних стоянок... Чиновники визначають усі ризики блокування тротуарів. Майданчик кафе впритул до проїжджої частини дороги і тротуар для пішоходів у Вашингтоні. Фото Movoto Згідно з вимогами транспортного департаменту мерії Вашингтона, відстань для проходу повинна бути не менше 3 метрів, а одне сидяче місце на терасі - займати площу у 1,4 кв. м. За правилами департаменту з питань споживачів у мерії Нью-Йорка, рестораційні тераси мають залишати мінімум 2,5 метра для безперешкодного пересування пішоходів. У Берліні - мінімум 2,2 (хоча традиційно - 2,5). Ширини безпечного проходу у Парижі і Сіднеї - 2 метри - достатньо для двох людей. Літня тераса ресторану у Парижі. Фото flickr.com У Монреалі від рестораторів вимагають вільну зону не менше 1,8 метрів для пішоходів, інвалідних і дитячих візків. Як компроміс, канадська влада пропонує встановлювати майданчики впритул до проїжджої частини дороги. Між ними і головними ресторанами, таким чином, можна забезпечити вільний прохід. Вимоги стосуються не тільки зручності для пішоходів. Із загальним переліком правил для майданчиків кожен може ознайомитися на муніципальних сайтах. Хоча, як жартують, вимоги створюють саме для того, щоб час від часу їх порушувати. Скупий платить двічі І за кордоном дехто з підприємців теж намагається хитрувати - виносити огороджені столики на тротуар без дозволу. Таким чином, комунальну землю використовують, не сплативши місцевий збір. Ресторатори мотивують тим, що скарги від пішоходів не надходили... Але для влади, як виявляється, це не аргумент! Відсутність скарг не надає права на власний розсуд розпоряджатися простором перед харчовим закладом. Влада захищає інтереси пішохода і готова накласти адміністративне стягнення на будь-кого з порушників. У Німеччині міські служби можуть розпочати з примусового прибирання меблів із вулиці. А закінчити штрафом до ...10 000 євро. Раз на півроку у Римі під час блискавичних рейдів муніципальної поліції із вулиць прибирають сотні недозволених столиків. Як описує подібний "бліцкриг" римська газета "Corrіerе della Sera", після такого рейду під загрозою скорочення опинилося відразу 150 обурених офіціантів та працівників кухонь, переважно з числа нелегалів. Тож хитрощі - не шлях до прибутків, скоріше, навпаки - це дорога до гарантованих збитків для підприємця. Хоча нерідко бізнес цілком справедливо скаржиться на надмірну прискіпливість перевіряючих. Збитки з вини бюрократів, через простої терас, можуть сягати інколи значних і болісних сум. Як завжди, у конфліктах з чиновниками ресторатори можуть позиватися до суду. Хоча до цього, як правило, не доходить - бізнес скрізь не хоче собі зайвих неприємностей у відносинах із представниками влади. Англійська Рів'єра vs відпочиваючі Для створення літнього майданчика у Великобританії треба отримати спеціальну ліцензію. В одних містах - "на розміщення стільців і столів на тротуарі", в інших - на "споживання їжі під відкритим небом"... Формулювання муніципального збору у Нідерландах звучить як "зазіхання на використання громадської землі". Хоча справа не у назві дозволу, а у підході влади до його надання. У Австрії встановлення "шанігартена" є дійсно привабливою пропозицією. Власнику потрібно заплатити до міського бюджету лише невеликий річний внесок. У вартість дозвільного документу у Відні закладено кілька статей витрат. У тому числі - 14,30 євро за подання запиту і 3,90 євро за кожний документ-доповнення для переговорів із владою. До цього також - комісійні та адміністративний збір у сумі 6,54 євро за надання сертифікату. А також 13,08 після узгодження з департаментом, відповідальним за дорожній рух. Для порівняння: вартість отримання дозволу на використання літніх майданчиків у Вашингтоні дорівнює 260 доларів. Додатково до цього власник має заплатити за оренду муніципальної землі. Її сума становить 5 доларів за кв.метр у відкритих приміщеннях і 10 доларів за кв.метр - у закритих приміщеннях літнього майданчика... І це ще відносно недорого. У інших країнах ресторатори не хочуть брати на себе завищені фінансові ризики. Торік у Монреалі, наприклад, підприємці відмовилися відкривати сезонні тераси з розрахунком, що влада піде на пом'якшення вимог. Фінансові запити влади в Канаді справді чималі: дозвіл на відкриття тераси у Монреалі коштує до 10 000 доларів на сезон. Не враховуючи того, що власники мають витратити ще 15 000 - 20 000 доларів на спорудження тераси, оснащення і меблі, зберігання прибудови вузимку. У результаті бойкоту міський бюджет частково недоотримав ці кошти. Хоча й доходи рестораторів без експлуатації терас теж відповідно впали. Сума середнього втраченого доходу лише за один майданчик дорівнює 2 000 доларів за ніч... Схожа картина у Великобританії, де останнім часом вартість оформлення таких документів різко підскочила. У містечку Торбей, відомому як Англійська Рів'єра, вартість дозволу за десять років зросла у декілька разів! У абсолютних числах це - із 1000 фунтів до 7000 фунтів щорічно. Британське законодавство дозволяє місцевим органам влади встановлювати оплату на свій розсуд. Деякі муніципалітети спокушаються легким шляхом для наповнення бюджету і це не заохочує бізнес. Як вихід, у Німеччині вартість дозволу коштує орієнтовно 2000 євро. Точніша сума залежить від частини міста, розташування на вулиці і варіантів використання майданчика. Муніципалітети не чинять значних перешкод бізнесу доти, поки використання землі не вступає у відкритий конфлікт із громадськими інтересами. Місцева влада за кордоном робить вибір між шляхами наповнення бюджету. Або вона обмежує бізнес, ставиться до нього, як до "дійної корови", і забирає з нього останні сили. Або обирає цивілізований шлях й створює справді сприятливі умови для заохочення підприємництва. Далекоглядна влада завжди заохочує бізнес. У більшості випадків за кордоном вона стає на бік підприємця і виграє, стимулюючи економіку. Не чекати милості За даними Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА, з порушенням вимог у Києві функціонують понад 800 літніх майданчиків. Усі вони очікують своєї черги на знесення. Іноді це справді виправдано: торік у самому центрі міста тераса завадила замінити труби теплотраси, що пролягли під майданчиком. Чиновники традиційно відбулися відписками. Залишені без води, жителі були змушені перекрити вулицю, заблокувати рух і тільки так домоглися знесення частини ресторану. Між тим, сьогодні знесення терас стає прибутковим засобом у арсеналі чиновницького рекету. Існує чимало корупційних ризиків. Тераси кафе на вулиці Володимирській у Києві, які перекривають тротуар. Фото hmarochos.kiev.ua Столична влада має можливість використовувати будь-який привід. Як мінімум, досі чітко не визначені терміни для проходження дозвільних процедур. Навіть якщо підприємець вчасно подав документи, інформаційний талон він може отримати пізніше, ніж 1 травня, а без нього літній майданчик не запрацює. Численні органи влади можуть не надати згоди на відкриття майданчика. А серед них - три Департаменти КМДА, РДА, Комісія з питань розміщення тимчасових споруд, балансоутримувачі інженерних комунікацій (Київенерго, Київводоканал і т.д.) Очевидно, що у цій сфері необхідно навести лад. Нині депутати пропонують зафіксувати терміни подачі та розгляду заявки для завчасного розміщення майданчика, розширити терміни встановлення тераси (з 1 квітня до 31 жовтня) та скасувати узгодження з балансоутримувачами комунікацій на оформлення паспортів прив'язки для всесезонних майданчиків. Найважливіше, що варто було б узяти із закордонного досвіду - це мінімізація людського фактору. У функціонуванні літніх і сезонних майданчиків потрібно не залишити місця для невмотивованого втручання чиновників. Тоді майданчики стануть не тільки улюбленим місцем дозвілля киян, а й гарантованим каналом для наповнення столичного бюджету. Сергій Башлаков, депутат Київради від фракції "Самопоміч" http://kiev.pravda.com.ua/columns/598974b7ead81/ Дешевий квадратний метр: хто заплатить різницю? http://kiev.pravda.com.ua/columns/5984707bd59a8/ support@kyiv.pravda.com.ua (Віта Струкова ) Колонки Fri, 04 Aug 2017 16:00:51 +0300 Щиро шкода малих дітей і старих, що страждають без води і світла у спеку. І при цьому щиро не розумію: чому решта жителів міста мусять обходити пішки перекрите Харківське шосе, боятися відключення світла у цілому мікрорайоні, дихати запахом каналізації? Чому місто має виділяти кошти на вашу криву, зате дешеву висотку? (рос.) Дело "войцеховских" будет жить и даже процветать до тех пор, пока наивные покупатели готовы вкладывать деньги в дешевую недвижимость, не тратя сил на анализ разрешительной документации застройщика. А может, не такие уж наивные? Они ведь знают, что могут устроить свой маленький Майдан, перекрыть дорогу, взять на руки маленьких детей, пожаловаться на камеру, и все - власть безоружна, потому что не может выглядеть бесчеловечной. У монополистов-поставщиков коммунальных услуг больше сил держаться, потому что им есть чем и за что отвечать, если случится ЧП - пожар, прорыв, провал. Мне искренне жаль маленьких детей и стариков, страдающих без воды и света в жару. И при этом искренне недоумеваю: почему остальные жители города должны обходить пешком перекрытое Харьковское шоссе, опасаться отключения света в целом микрорайоне из-за перегрузки, дышать запахом канализации в окрестностях? Почему город должен выделять деньги налогоплательщиков, чтобы построить дополнительные мощности и подключить вашу корявую, но дешевую высотку к инженерным сетям? А если вдруг она рухнет или сгорит, будете требовать новые квартиры в благополучных домах? Эти "бомбы" имени горе-застройщика в количестве 40 штук могут периодически взрываться по всему городу. Официально почти во всех них нет ни света, ни воды, ни канализации, ни отопления. В лучшем случае дома подключены, как строящиеся объекты на времянках. В худшем - имеют место незаконные подключения, на которые монополисты закрывают глаза, пока частный ЖЭК регулярно платит за услуги. Отключения и социальный взрыв происходят, как только резко вырастают долги, и поставщикам надоедает с этим мириться. Так периоды обострений сменяются видимостью, что проблемы нет. Вот и сейчас временные решения разблокировали Харьковское шоссе, но законней эти 8 домов ЖК не стали. Мой совет, как юриста: проверяйте тысячу раз перед покупкой. В гугле, в открытых реестрах содержится миллион возможностей, чтобы узнать про отвод земли, репутацию застройщика, мнение других инвесторов, заключения поставщиков услуг. Включайте мозги: не может квадратный метр стоить вдвое дешевле рынка, ищите подвохи. Купив по дешевке, вы потратите куда больше на узаконивание и подключение. Да, государство не обеспечило качество строительного рынка, коррупция и 6 лет декларативных принципов строительства дали возможность недобросовестным застройщикам возвести свои ЖК, но никто не принуждал лично вас рисковать и инвестировать. Случись подобная ситуация на Западе, общество стало бы на защиту своих налоговых денег, именуемых у нас бюджетными. Ни один уважающий себя налогоплательщик не поймет, почему он должен оплачивать чужой инвестиционный риск. Поэтому не надейтесь на жалость и человечность власти: при всем желании разрешить конфликт она располагает только деньгами всех киевлян, а большинство не горит желанием платить за чужую беспечность. Власти же хочется посоветовать создать отдельный реестр будущих имущественных прав, которые не позволят продавать: 1) "воздух" - объект без разрешительных документов и 2) дважды одно и тоже. Тогда останутся только риски экономического кризиса и последующей неплатежеспобности застройщика. Это та ситуация, когда нет однозначно правых, а все стороны пострадавшие. Но самым поучительным, наверняка, будет снос хоть одной такой незаконной стройки, которыми "богата" не только столица, но и пригород. В этом году ГАСИ предписала снести незаконный по всем параметрам ЖК в Петропавловской Борщаговке, но застройщик добровольно не сдается. Покупатели квартир практически воюют с жителями села, которые пытаются отбиться от будущих соседей. Селяне борются с чужой глупостью и беспечностью, пока те еще не стали требовать бюджетных денег на официальное подключение ЖК к сетям, подъездные дороги и детские садики. Вита Струкова, член правления ГО "Новая коммунальная Украина", юрист http://kiev.pravda.com.ua/columns/5984707bd59a8/ Місцева ініціатива – механізм захисту інтересів громади чи фарс? http://kiev.pravda.com.ua/columns/5975dd3b2d641/ support@kyiv.pravda.com.ua (Ольга Гвоздік) Колонки Mon, 24 Jul 2017 14:42:51 +0300 Розгляд місцевої ініціативи про припинення незаконного будівництва на Золотоустівській, 24-а 4 рази переносився з одного сесійного дня на інший. Нарешті депутати вже були змушені розглянути ініціативу. Вимоги громади були цілком законні. Забудова – ні. Тим не менш, депутати знайшли спосіб проігнорувати волю громади. Депутати Київради відмовили громаді міста при розгляді місцевої ініціативи щодо припинення незаконного будівництва по вулиці Золотоустівській, 24-а. Міські обранці зауважили, що підписи активістів буцімто підроблені. При цьому "перевірку" підписів здійснювали особи, які не мають права доступу до персональних даних підписантів. Але про все по порядку. Що ж таке місцева ініціатива і навіщо вона потрібна киянам? Місцева ініціатива - це інструмент місцевої демократії, як громадські слухання чи електронні петиції. Процедура її подання та реєстрації регулюється Порядком внесення та розгляду місцевих ініціатив в місті Києві, в якому прописано необхідну кількість представників ініціативної групи, кількість необхідних підписів та строки їх збору. Кияни можуть подавати не тільки пропозицію вирішити наболіле питання, але й свій проект рішення, до якого надається висновок юридичного департаменту. Якщо громада не пропонує власного Проекту рішення, тоді Київрада розглядає і голосує саме за ініціативу. І результатом даного голосування є те, що виконавчий орган Київради, має напрацювати проект рішення. Так було, зокрема, у випадку з місцевою ініціативою щодо незаконної АЗС на вулиці Ревуцького. Громада подала та зареєструвала місцеву ініціативу без Проекту рішення. Київрада підтримала ініціативу. Але за два місяці проект рішення так і не був розроблений у КМДА. Разом із місцевою ініціативою щодо незаконного будівництва на Золотоустівській, 24-а, було подано проект рішення КМР та Пояснювальну записку, розроблені громадою за участі юристів, правильно оформлені, повністю відповідні чинному законодавству. Ініціювати внесення місцевої ініціативи може група членів територіальної громади міста Києва мінімум з 5 осіб. Ініціативна група подає до Київради повідомлення про початок збору підписів на підтримку місцевої ініціативи. З цього моменту "гра почалась": у громади є лише 30 днів, щоб зібрати необхідний мінімум - 1000 підписів. З одного боку, згідно з Порядком, підписати місцеву ініціативу мають право усі члени територіальної громади Києва. Підписанти зобов’язані лише уважно ознайомитися з ініціативою до підпису, проживати в певному районі не обов’язково. З іншого боку ми розуміємо, що на практиці для вирішення проблеми рівня будинку 1000 підписів за 30 днів - це справжнє випробовування. Як представниця бюро ДемАльянс Київ, автор разом з експертами Українського незалежного центру політичних досліджень, що проводить дослідження результативності інструментів місцевої демократії, пропонувала внести в Порядок такі зміни: - Зменшити кількість підписів на підтримку місцевої ініціативи. - Задіяти принцип диференційованості кількості підписів відносно масштабів проблематики: будинку, мікрорайону, району, міста в цілому. Якби були районні ради в м. Києві, то питання, які мали б розглядати Районні ради, потребували б меншої кількості підписів. - Не встановлювати часові обмеження для збору підписів територіальної громади. - Передбачити, щоб члени територіальної громади тільки один раз подавали до Київради повний пакет документів: заява, опис проблеми або проект рішення, підписні листи на підтримку. На жаль, втілення наших пропозицій відклали до кращих часів. Після подання Київрада в 30-дений термін має розглянути місцеву ініціативу. Як правило, після подання профільна комісія створює тимчасову робочу групу, яка має вивчити порушене питання та надати висновок. Після повторного розгляду профільною комісією проект рішення чи пропозиція потрапляє до порядку денного пленарного засідання Київради. Як показала практика, місцеві ініціативи дійсно ставлять у порядок денний. Зазвичай в самий кінець. Формує порядок денний відповідно до Регламенту Київради Президія. Депутати через величезну кількість питань порядку денного, відсутність дисципліни (засідання майже ніколи не починаються о 10 годині ранку, як заплановано), просто не доходять до розгляду питання місцевої ініціативи. Воно може бути перенесене. У випадку з місцевою ініціативою про припинення незаконного будівництва на Золотоустівській, 24-а, чотири рази питання переносилося з одного сесійного дня на інший, та як наслідок було розтягнуте на два Пленарних засідання. Депутати також можуть змінювати порядок денний під час сесії КМР. Тобто теоретично можуть розглянути місцеву ініціативу поза чергою питань порядку денного, якщо є гостра необхідність як, наприклад, у випадку із незаконним будівництвом на Золотоустівській, де будинки киян вже почали руйнуватися через дії забудовника. Проте, на це потрібна політична воля. У випадку зі Золотоустівською, на жаль, депутати відмовлялися голосувати за зміну порядку денного, таким чином затягували процес. Але вічно цей процес не міг повторюватись. Нарешті, депутати вже були змушені розглянути ініціативу. Вимоги громади були цілком законні. Забудова - ні. Тим не менш, депутати знайшли спосіб проігнорувати місцеву ініціативу, закон, свою совість, волю громади і здоровий глузд. На сьогодні Київрада не має можливості перевіряти підписи, відповідні посадові особи переглядають підписні листи на наявність повної інформації (номери телефонів, місце реєстрації), та пересвідчуються, що підписи не проставлені однією особою два або більше разів. У випадку зі Золотоустівською, 24-а відбулось зловживання службовим становищем. Тобто, після більш як семи місяців розгляду Місцевої ініціативи, депутат Міщенко Олександр Григорович, не знаючи Порядку та порушуючи статтю 32 Конституції України, Закон України "Про захист персональних даних", а також статтю 182 Кримінального кодексу України (Порушення недоторканності приватного життя), скориставшись службовим становищем, надав своїм помічникам персональні дані (місце реєстрації, дата народження та номери телефонів) киян, які підписали Місцеву ініціативу, аби перевірити їх підписи шляхом телефонних дзвінків. У результаті "перевірки" з’ясувалося, що багато хто з підписантів, на велике обурення депутата, проживає в іншому районі столиці! Нагадаю, мешканці всіх районів Києва - є повноправними членами територіальної громади. А часто люди "всього-на-всього" через 7 місяців (замість передбачених 30 днів) після того, як підтримали співгромадян, підписали місцеву ініціативу, не могли зорієнтуватися і згадати, про яку саме ініціативу говорить їм "таємничий незнайомець-перевіряючий". Очікувано, Київрада не задовольнила місцеву ініціативу - зупинити незаконне будівництво, в односторонньому порядку розірвати незаконний договір оренди землі між містом і забудовником-шахраєм, на що Київська міська рада мала цілком законні повноваження. З приводу недбалого ставлення до захисту персональних даних підписантів місцевої ініціативи, передачу їх третім особам команда ДемАльянс Київ вже підготувала відповідне звернення з вимогою притягнути до відповідальності тих, хто допустив таке порушення, зокрема самого депутата Міщенка. Можливо, ми дочекаємось того часу, коли київська влада почне грати за правилами, які сама встановила, і місцева ініціатива стане реальним інструментом участі громади в долі міста. Але ще більшу надію я маю на те, що правова система та якість представників народу, депутатів всіх рівнів, в нашій державі набуде досконалості. І незаконні забудовники не матимуть можливості безкарно руйнувати будинки громадян, порушувати закон та чинити наругу над містом за мовчазної згоди депутатів міських рад. Ольга Гвоздік, член бюро Київської міської організації Демократичного Альянсу http://kiev.pravda.com.ua/columns/5975dd3b2d641/ Ціна бездіяльності: як Київ перетворюється на ртутний "Чорнобиль" http://kiev.pravda.com.ua/columns/5965d4f512c79/ support@kyiv.pravda.com.ua (Світлана Бондаренко) Колонки Wed, 12 Jul 2017 10:51:17 +0300 Вміст ртуті в ґрунті на заводі "Радикал" перевищує граничну допустиму концентрацію у 14,5 разів, а в повітрі - у 30 разів! Територія свідомо доводиться до повного руйнування. А на замовлення КМДА розробляється проект детального плану територій "промрайону Дніпровський", який включає територію заводу. Це означатиме створення у цьому місці нових забудов "Чим менше знаєш, тим легше тобою керувати" Льюїс Керрол "Аліса в країні чудес", Божевільний Капелюшник "Божевільні капелюшники" - так у позаминулому сторіччі називали людей з психічними розладами здоров’я. Визначення пішло від майстрів, які виготовляли фетрові капелюхи, обробляючи матеріали засобами із вмістом ртуті. Постійний контакт з небезпечною речовиною часто викликав у таких людей психічні розлади. Власне, один з персонажів книги Льюїса Керрола "Аліса в країні чудес" - Божевільний Капелюшник - прототип такого майстра. Сьогодні, у 21-му сторіччі, внаслідок бездіяльності влади жителі Києва мають всі шанси стати аналогією персонажа казки Льюїса Керрола. Вдумайтеся: посеред столиці європейської країни - у 300 метрах від популярного торгівельного центру та громадського простору, які відвідують тисячі людей щодня, - більше 20 років стоять просякнуті ртуттю цехи одного із потужніших в колишньому Радянському Союзі заводу "Радикал". Після банкрутства заводу його визнали особливо небезпечним підприємством хімічної промисловості. І визначили головне завдання - збір та утилізація ртуті та ртуттєвмісних шламів. Однак за стільки років ця проблема не просто не вирішена - ситуація істотно погіршилася. Сьогодні будь-хто безперешкодно може потрапити на територію найбільш небезпечної ділянки - колишнього цеху №1 корпусу 3 електролізу. Апокаліптичні пейзажі примушують сумніватись, що знаходишся в районі столиці із населенням близько півмільйона людей. Ґрунти території та бетонні залишки від корпусів насичені ртуттю, яка подекуди просто неба блищить краплями на сонці. За даними лабораторних досліджень, проведених 23 і 29 червня, вміст ртуті в ґрунті перевищує граничну допустиму концентрацію у 14,5 разів, а в повітрі гранична допустима концентрація перевищена в 30 разів! При таких значеннях відбувається хронічне отруєння ртуттю. Таке отруєння є неявним, однак з вражаючими наслідками. Воно несе за собою морфологічні зміни в порожнині рота, нирках, шлунку, товстій кишці. Страждає також нервова система. Крім того, ртуть та її сполуки, накопичуючись в організмі, впливають на наступні покоління. Роками легені киян виступають таким собі природнім фільтром для ртутних випаровувань. А ще ртуть, яка міститься в землі, може потрапляти у ґрунтові води, а згодом у весь басейн Дніпра, який забезпечує водою більше половини населення України. У воді під впливом мікроорганізмів утворюються органічні ртутні сполуки, які згодом потрапляють у рибу. Такі органічні сполуки є вкрай небезпечними та спричиняють фатальні наслідки. До прикладу, масове отруєння метилртуттю зі спожитої риби з затоки Мінамата, що в Японії, дало назву новій хворобі, яку сьогодні знає весь світ - хвороба Мінамата. Тоді, у 1956 році, одне-єдине хімічне підприємство спричинило ураження, і воно назавжди увійшло в медичну термінологію. Важко уявити, до чого може призвести бездіяльність та безгосподарність очільників нашого міста. За оцінками, територія потенційного ураження - це населення лівобережної частини Києва та прилеглі до Дніпра території з орієнтовною кількістю населення 15 мільйонів осіб. Однак, абсурдність ситуації полягає в тому, що майже впритул до вкрай небезпечної території повним ходом зводиться житлова будівля, а навколо неї протягом останніх років працюють підприємства, складські приміщення та офіси. Найбільш небезпечна територія колишнього цеху електролізу очевидно свідомо доводиться до повного руйнування. До того ж, на замовлення Департаменту містобудування та архітектури КМДА, нині розробляється проект детального плану територій "промрайону Дніпровський", який включає територію заводу "Радикал". Це означатиме створення у цьому місці нових забудов, квадратних метрів, які приноситимуть гроші і ще раз гроші… А про очищення території мова наразі взагалі не йде. На думку спадає порівняння із улюбленою риторикою влади Києва: "Сніг все одно розтане, навіщо його прибирати". Керуючись такою логікою, влада явно очікує поки проблема "розсмокчеться", або в даному випадку "випарується" сама собою. От тільки ціна такої бездіяльності - життя та здоров’я киян. Світлана Бондаренко, спеціаліст з проектних блоків фракції "Об'єднання "Самопоміч" - Київ http://kiev.pravda.com.ua/columns/5965d4f512c79/ Українськомовний Київ: як досягти цілі? http://kiev.pravda.com.ua/columns/5964b99ab2727/ support@kyiv.pravda.com.ua (Олександр Вовченко ) Колонки Tue, 11 Jul 2017 14:42:18 +0300 Ось ці: "пасажири аплачівайте проєзд", "вам столік на дваїх?", "картачку оформіть желаєтє?", "ахрана, атмєна" повинні раз і назавжди покинути громадський простір. А разом із ними: російськомовні вивіски, рекламні оголошення, меню у ресторанах, смс-розсилки на чужинській і т.д. Сьогодні, як ніколи, у нас - українців - з’явився шанс відродити державну мову на всіх рівнях і в усіх сферах, і ми не маємо жодного права проґавити цей момент. Цей складний, карколомний і життєвонеобхідний процес варто розпочати з Києва. Досвід Києва стане прикладом і дорожньою картою для інших регіонів. Для будь-якої успішної справи потрібен високий рівень мотивації, чіткий план дій, рішучість, тисячі годин праці та наполегливість. Упевнений, що серед нас є та критична маса людей, які розділяють мої прагнення: перетворити нашу столицю на українськомовне місто. Тож давайте, не гаючи часу, об’єднаємо наші зусилля заради цієї благородної місії. Зробімо все можливе, щоб мрії наших пращурів стали дійсністю. Битва за Київ Паростки відродження української мови в Києві за останні роки помітно рясніють, але в умовах агресивного російськомовного середовища, що віками цементувалося в масовій свідомості, їх потрібно ретельно, не шкодуючи на це жодних ресурсів, культивувати. Боротися і популяризувати українське слово, популяризувати і боротися за українську мову. Обслуговування споживачів товарів і послуг українською мовою - це битва, яку ми зобов’язані виграти найперше. Ось ці: "пасажири аплачівайте проєзд", "Вам столік на дваїх?", "картачку оформіть желаєтє?", "ах рана, атмєна" повинні раз і назавжди покинути громадський простір. А разом із ними: російськомовні вивіски, рекламні оголошення, меню у ресторанах, смс-розсилки на чужинській і т.д. [L] Це стосується аеропортів, вокзалів, театрів, музеїв, лікарень та аптек тощо. Полеміки з цього приводу не має бути жодної. Це наше право, і переконаний, що ми його виборемо достойно. Друга битва полягає у спілкуванні чиновників столичної влади українською мовою. Це їх обов’язок, наше ж завдання - постійно нагадувати їм про це і контролювати. Третя битва - за українськомовну освіту: від закладів дошкільного виховання до вищих навчальних закладів. І тут важливо - не оминути музичних, художніх та спортивних шкіл, де, як правило, викладачі проводять заняття російською мовою. Я окреслив лише три важливих вектора, але їх набагато більше. Нива для діяльності вражає своєю масштабністю та значимістю. На сьогодні існує безліч корисних ініціатив з боку громадськості у цьому питанні. Саме тому назріла потреба в координації наших дій, щоб єдиним фронтом вдарити по русифікації Києва та здобути блискучу перемогу. Єдиний координаційний штаб За ініціативи світила в галузі українського мовознавства - професора Івана Пилиповича Ющука 4 липня цього року відбулися збори ініціативної групи українських активістів. За результатами зустрічі прийнято рішення про утворення Оргкомітету для створення єдиного координаційного центру - громадської спілки "За українськомовний Київ". Спілка створюється з метою координації і поєднання зусиль і ресурсів громадських організацій та всіх активістів, які опікуються мовною проблематикою в столиці України. Адже на сьогодні сотні організацій працюють в напрямі захисту української мови, і у кожної безліч напрацювань. Завдяки нашій синергії, сумарного ефекту від спільних зусиль, можна досягти небувалих результатів. Запрошую всіх охочих не просто долучитися до спілки, а разом ефективно працювати з метою утвердження української мови в Києві та Україні. Об’єднавшись, ми зможемо зробити набагато більше, чим можемо навіть уявити. Разом - ми сила, що на рівні зможе спілкуватися із владою. Цю ініціативу вже підтримали десятки організацій, громадських діячів, науковців та освітян. З питань участі в установчих зборах звертайтеся будь ласка за електронною адресою: zumk@ukr.net Олександр Вовченко, спеціально для УП.Київ http://kiev.pravda.com.ua/columns/5964b99ab2727/ Правосвідомість vs донос: чи поборе корупцію адвокат довіри? http://kiev.pravda.com.ua/columns/595f5da300782/ support@kyiv.pravda.com.ua (Володимир Прокопів) Колонки Fri, 07 Jul 2017 13:08:34 +0300 Саме громада може стати основним джерелом боротьби з корупцією. Тому ініціюємо створення у Києві інституту омбудсмена-адвоката довіри. Це незалежний експерт, який у тандемі з громадою виявляє факти корупції в органах місцевого самоврядування. "У Києві панує розгул порушень прав громадян, корупція, посадова злочинність", - такими словами починається нещодавно зареєстрована петиція киянина Бориса Ткачука. Щоб запобігти та протидіяти цим явищам, автор пропонує створити мережу громадських правозахисних антикорупційних приймалень. Поділяю думку, що саме громада може стати основним джерелом боротьби з корупцією. І ця петиція органічно поєднується з ініціативою створити у Києві інститут омбудсмена-адвоката довіри. Ви логічно спитаєте, для чого столиці ще один антикорупційний орган? Але у тім то справа, що омбудсмен не є владним органом. Це незалежний експерт з бездоганною професійною і особистою репутацією, який у тандемі з громадою виявляє факти корупції в органах місцевого самоврядування. При цьому ніяким чином не дублює функцій правоохоронців. Експерт працює з усіма громадянами, які потребують захисту своїх прав і свобод, гарантуючи анонімність звернень і нерозголошення персональних даних заявника. Тобто це не черговий бюрократ, омбудсмен оперує не тільки правом, а й уявленнями про справедливість і здоровий глузд. На практиці це виглядає приблизно так: якщо хтось дізнався про прояви корупції в органах самоврядування, у нього є можливість передати інформацію омбудсмену в конфіденційний спосіб, не боячись негативних наслідків для себе самого. Експерт приймає таку інформацію та перевіряє її. Якщо вона не стосується корупції - відфільтровує. У разі, коли заява має підґрунтя, після детальної перевірки, він передає її профільним антикорупційним управлінням чи правоохоронним органам. Безпосередньо розслідуванням омбудсмен не займається. Тобто він є своєрідним посередником, який готує документи у тій формі, від якої правоохоронним органам уже не відмахнутись. Звісно, жоден орган не є ефективним сам по собі. Для цього потрібна взаємодія усіх ланок. І адвокат довіри забезпечує таку системність. Не вигадувати велосипед Подібна практика існує у багатьох країнах, але найуспішніше зарекомендувала себе у Швеції, Німеччині та Канаді. Власне, щоб показати, як вона діє у реальному житті, ми запросили нещодавно до Києва з лекцією адвоката-довіри міста Берлін Крістофа Парча. Він очолює посаду з 2011 року і за цей час завдяки його зусиллям була розкрита ціла низка резонансних корупційних справ у Берліні. Щодня експерту надходить біля 20 заяв про можливі факти корупції, але реальними з них переважно є лише близько 5. Послуги пана Парча міській казні обходяться у скромні за німецькими мірками 500 євро. Німецький колега підкреслює, що така система може працювати там, де є вільні медіа та гарантується анонімність. У контексті України, розумію побоювання щодо останнього пункту. Люди, які ще кілька десятків років тому здригались від слова "анонімка", "донос", "сексот" та "стукач", менше всього чекають їх повернення у вільній незалежній Україні. Але, за словами Парча, у Німеччині ще донедавна інформаторів принизливо називали "колаборантами" та "стукачами". Та з часом рівень громадянського суспільства виріс, і це явище нормально сприймається. Адже повідомлення про правопорушення - це не наклеп, а правосвідомість. Німецька модель не є універсальною. Наприклад, під час нещодавньої поїздки до Канади познайомився з омбудсменом міста Торонто Сьюзан Оплер. Вона розповіла, що омбудсмен діє як незалежний міст між населенням і міською владою, але, на відміну від Берліну, дана інституція є структурою муніципалітету. Чи не головна відмінність від німецької моделі - скарги омбудсмену є конфіденційними, але не анонімними. Офіс вимагає контактної інформації, але гарантує, що не буде використовувати або передавати дані про особу або іншу конфіденційну інформацію без її згоди. Крім того, вся інформація про слідчу роботу юридично захищена від розголошення. Насправді, моделей багато. Поки схиляємось більше до німецької, але і елементи канадської та інших можуть увійти в її основу. Неминучі питання Звісно, запитань до такого інституту у Києві вистачає. Наприклад, який правовий механізм оформлення такої посади? У деяких країнах їх закріплюють на рівні законодавства, навіть конституції. У Канаді вона зафіксована у Муніципальному кодексі, у Німеччині - достатньо лише підписати контракт з такою особою. У нашому випадку запровадження інституту омбудсмена не є швидким процесом. Потрібно спершу внести зміни до базового Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та до Закону України "Про місцеве самоврядування". Джерела та обсяг оплати послуг омбудсмена, процедура обрання його кандидатури, сфери компетенції - це теж відриті питання. Ми уже зараз їх відпрацьовуємо, а тому досвід Берліну та Торонто для нас надважливі. Але ще більше важливо для нас - почути голос громади, як вона ставиться до такої ініціативи. Не дарма Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська зазначила, що кияни мають у першу чергу висувати кандидатури на таку посаду. До речі, за її словами, після того, як Київ успішно запровадить цей інститут, його можна поширити на всю Україну. Звісно, одній людині не побороти усю корупцію. Власне, як і домогтись миттєвих результатів. Але завдяки створенню комплексного підходу відбувається розбудова інституціональності. Усі ми хочемо досконалості. Бажано одразу. Але, як сказав Парч, і я з ним на 100% погоджуюсь, якщо обирати - рухатись або стояти, то краще створити триколісний Фольксваген і їхати, ніж чекати 10 років, доки зроблять Мерседес. І весь цей час стояти на місці. Володимир Прокопів, секретар Київради http://kiev.pravda.com.ua/columns/595f5da300782/ Готель "Кане": Втрата національного масштабу http://kiev.pravda.com.ua/columns/595a1b281a976/ support@kyiv.pravda.com.ua (Тиміш Мартиненко-Кушлянський, для УП.Київ ) Колонки Mon, 03 Jul 2017 13:53:36 +0300 Після руйнівної пожежі 20 червня проблема відновлення та збереження готелю "Кане" вийшла за межі локального київського рівня. Наразі це вже не просто питання престижу держави. Це – тест на державну зрілість вітчизняних політичних еліт. Це також тест на інституційну спроможність держави Україна зберігати власну історію, а значить – власну ідентичність. Трагедія довкола будинку за адресою Хрещатик, 40/1, що зайнявся посеред білого дня, о 16:55 20 червня 2017 року, викликала очікувано болісну реакцію киян. Фото Karina Babenko За останні роки чимало мешканців столиці вже встигли звикнути до раптових пожеж та техногенних катастроф, що стаються на об’єктах цивільної забудови Києва кінця ХІХ - початку ХХ століття. Нищення старого Києва триває - за байдужості власників старих будинків, чиновників місцевого та національного рівнів, що мали б стояти на сторожі закону та інтересів громади, та за відсутності реальної відповідальності і покарання за неналежне ставлення до пам’яток. Правду кажучи, на жаль, далеко не кожна з будівель-"жертв надзвичайних ситуацій" має пам’яткоохоронний статус. Деякі з таких будинків є всього лише фоновою історичною забудовою. Проте, ця забудова формує історичний зовнішній вигляд нашого міста і сприймається його мешканцями як частина власної локальної ідентичності. Найважливіший готель країни І все ж, ситуація з Хрещатиком, 40/1 - принципово інша. За цією адресою у Києві знаходиться триповерхова пам’ятка історії та архітектури (охоронний №350-Кв, включена до державного Реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка історії, архітектури та містобудування місцевого значення) - готель "Кане". Спорудив цю будівлю у 1873-74 роках на замовлення власника - французького підприємця Жана-Батиста Кане - видатний київський архітектор, академік архітектури, головний архітектор міста у 1873-1887 роках Володимир Ніколаєв. До інших відомих творів архітектора Ніколаєва у Києві належать пам’ятник Богдану Хмельницькому (1888), будівля Купецького зібрання (нині - Національна філармонія України, 1882), історичні корпуси лікарні "Охматдит" (1892-1894). Після пожежі багато киян активно згадували, що будівля готелю "Кане" є частиною єдиного кварталу старого Хрещатика, що дійшов до наших днів і дивом пережив жахіття і руйнування Другої світової війни. Інші згадували, що "добити" цей єдиний фрагмент вулиці ХІХ століття глобальною "реконструкцією" усього кварталу у 1980-х років прагнув ще радянський режим. Багато хто пам’ятає цей будинок і через відомий на весь Київ Центральний гастроном, що існував тут ні мало, ні багато з 1930-х років і до 2006 року. А є й ті, для кого цей будинок найбільше асоціювався з легендарною Київською перепічкою - хоча ця категорія громадян може бути спокійною, перепічка насправді знаходиться у сусідньому будинку по вулиці Богдана Хмельницького, 3, тож з нею все гаразд. Попри те, будівля готелю "Кане" має важливу культурну цінність. З нею пов’язане життя та діяльність багатьох видатних постатей української та світової історії та культури. Зокрема, у 1888-1889 роках тут мешкав видатний український та російський художник Михайло Врубель. Так само наприкінці 1880-х роках у номерах готелю "Кане" зупинявся видатний російський художник-імпресіоніст Валентин Сєров. У 1910-х роках у готелі "Кане" тривалий час мешкав видатний український актор Панас Саксаганський, якого у стінах цієї будівлі неодноразово провідував його рідний брат - видатний український драматург, один із засновників професійного українського театру Іван Карпенко-Карий. Номери Кане (зліва). Фото початку ХХ ст. Фото mik-kiev.livejournal.com На додачу, відомому досліднику історії Києва Михайлові Кальницькому вдалося встановити і те, що у 1913 році у номерах готелю "Кане" ненадовго зупинявся тоді 18-літній гімназист Максим Рильський - майбутній класик української літератури ХХ століття. Осередок національної революції Утім, найважливіше у будівлі готелю "Кане" є те, що вона становить виняткову історичну цінність не тільки для міста, але й для всієї країни, адже безпосередньо пов’язана з історією національного та державного становлення України. Саме у її стінах відбувались одні з ключових, доленосних подій Української революції 1917-1921 років, що визначили хід української історії у ті буремні часи. У лютому-квітні 1918 року у готелі "Кане" мешкав тоді уславлений генерал українського війська Павло Петрович Скоропадський - майбутній Гетьман Української Держави. Численні відомості про життя Павла Скоропадського у стінах готелю "Кане" знаходимо у його "Спогадах". Саме тут, у будівлі за номером Хрещатик, 40/1, відбувались переговори та складались політичні альянси, які 29 квітня 1918 року привели Павла Скоропадського до влади, а тодішню Українську Народну Республіку - до проголошення Гетьманату. Зокрема, у готелі "Кане" проходили неодноразові зустрічі Павла Скоропадського з його тодішніми однодумцями, відомими громадськими та політичними діячами - першим ідеологом державної самостійності України, засновником перших українських військових загонів, видатним суспільно-політичним діячем Миколою Міхновським, видатним істориком, соціологом, майбутнім теоретиком українського консерватизму В’ячеславом Липинським, майбутнім видатним українським філософом, літературним критиком, теоретиком українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, видатними українськими суспільно-політичними, громадськими та культурними діячами братами Володимиром та Сергієм Шеметами. Саме у стінах готелю "Кане" у березні 1918 року Павло Скоропадський задумав та, спільно з прихильниками, сформував власну політичну партію - Українську Народну Громаду - що згодом, у співпраці з консервативними політичними силами, привела його до влади. Фото початку 1930-х років. Фото mik-kiev.livejournal.com Важливо додати, що готель "Кане" - чи не єдина збережена у Києві будівля, що безпосередньо пов’язана з життям та діяльністю Гетьмана Павла Скоропадського. Адже, попри своє шляхетне походження, Павло Скоропадський вів скромний спосіб життя, тож після обрання Гетьманом Української Держави відмовився використовувати Маріїнський палац у якості своєї офіційної резиденції та мешкав і працював у скромнішому палаці Генерал-губернатора на розі Шовковичної та Інститутської вулиць. Цей будинок було втрачено через вибух влітку 1920-го року. Чи зустріне готель "Кане" 100-річчя Гетьманату? Як це зазвичай відбувається у Києві, попри визначну історичну та культурну цінність пам’ятки на Хрещатику 40/1, міська влада минулих років не приділяла належної уваги такому важливому для національної історії та культури об’єкту. Попри те, що будинок на Хрещатику, 40/1 був визнаний нововиявленою пам’яткою архітектури ще у 1994 році та офіційно занесений КМДА до переліку пам’яток архітектури місцевого значення у липні 1998 року, з середини 1990-х років будівля готелю "Кане" поступово занепадала. Натомість, міська влада, замість того, щоб подбати про збереження та догляд за пам’яткою, з тих часів виношувала різноманітні плани по реконструкції та надбудові будівлі, що автоматично потягло би за собою втрату її історичної та архітектурної цінності. Наразі, за інформацією першого заступника Голови КМДА Геннадія Пліса, будівля готелю "Кане" знаходиться у власності приватного інвестора - ТОВ "АБ Інвестиції та розвиток", з яким Головне управління охорони культурної спадщини КМДА уклало охоронний договір на нежилий будинок-пам’ятку від 22 лютого 2007 року. Колись славетний готель, а потім центральний гастроном Києва сьогодні. Фото Oksana Zaitseva Приблизно з того ж часу - з 2007 року - видатна історична будівля готелю "Кане" стоїть у будівельному риштуванні. За останні 10 років - з 2007 по 2017 роки - інвестор не здійснював видимої ефективної господарської діяльності на об’єкті, не вживав дій задля збереження будівлі. Весь цей час пам’ятка повільно руйнувалася. Своєю чергою, міська влада Києва також не вживала жодних дій, спрямованих на ефективний догляд за будівлею, не вживала дій, спрямованих на позбавлення недобросовісного інвестора майнових прав на пам’ятку та на повернення її до комунальної власності, зайнявши позицію байдужого відстороненого спостерігача. Прямим наслідком цієї байдужості та безвідповідальності як приватного інвестора, так і міської влади і стала трагедія 20 червня 2017 року. Наразі, за висновком експертів ДСНС, існує загроза обвалу внутрішніх дерев’яних конструкцій будівлі. Громадськість міста - небайдужі кияни, громадські активісти, значна частина авторитетних громадських діячів, а також безпосередні свідки трагедії на Хрещатику 40/1 - переконані у тому, що у будівлі готелю "Кане" мав місце умисний підпал. Громадськість також переконана, що недобросовісний інвестор спробує використати цю ситуацію і позбавити будівлю статусу пам’ятки архітектури на підставі замовної експертизи про неможливість відновлення об’єкту та втрату ним історичної цінності. Тим більше, що, за інформацією громадських активістів, чиновники Міністерства культури у попередні роки вже погоджували, всупереч чинним нормам законодавства, проекти "реконструкції" будівлі під офісний центр, що передбачали істотну зміну висотності та зовнішнього вигляду будівлі. Такий сценарій, у випадку його реалізації, призведе до остаточного і безповоротного спотворення і втрати пам’ятки. Тест для держави Таким чином, у рік, коли Україна відповідно до Указу Президента та плану Кабінету міністрів розпочала вшанування та відзначення на державному рівні 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років, місто Київ і держава Україна ризикують втратити пам’ятку, що перебувала в епіцентрі тих славетних подій. Наступного - 2018 - року ми відзначатимемо 100 років з часу обрання Павла Скоропадського Гетьманом Української Держави, і будівля на Хрещатику, 40/1 може просто не дожити до цієї важливої для історії українського державотворення річниці. Після руйнівної пожежі 20 червня проблема відновлення та збереження готелю "Кане" вийшла за межі локального київського рівня та стала питанням національного значення. Наразі це вже не просто питання престижу держави. Це - тест на державну зрілість вітчизняних політичних еліт, якщо вони справді у цій державі існують. Це також тест на інституційну спроможність держави Україна зберігати власну історію, а значить - власну ідентичність, яку регулярно публічно ставить під сумнів керівництво сусідньої з нами держави-агресора. Зрештою, мова йде про життя та діяльність одного із колишніх очільників країни - попередника будь-якого Президента України. Тож пан Президент Петро Порошенко також має нагоду продемонструвати, що шанує історію становлення нашої держави не лише на папері. Це також і тест на адекватність сучасним реаліям керівництва міста та депутатів міської ради, які працюють та засідають рівно через один будинок від історичного готелю "Кане". Реагуючи на події довкола Хрещатика, 40/1 заступники голови КМДА Геннадій Пліс та Олександр Спасибко поспішили заявити, що "пам’ятка архітектури повинна бути збережена", а у нинішнього власника будівлі "немає шансів окрім як відреставрувати будівлю або передати її назад у власність міста, щоб місто провело реставрацію власним коштом". Однак зрозумійте, панове державні мужі, що довіри до інвестора у громади - рівно нуль. А заяви самої компанії-власника будівлі звучать просто неадекватно, навіть попри те, що на фоні загального обурення інвестор різко увімкнув режим "котика" і розповідає про те, що для нього відновлення будівлі в її історичному вигляді є "справою честі". Про яку честь йде мова, шановні? Де була ваша честь останні 10 років, коли видатна пам’ятка просто повільно вмирала на очах всього міста? Яким чином інвестор відновить пам’ятку після масштабної пожежі, якщо не спромігся привести її до ладу за попередні 10 років, коли з будівлею усе було гаразд? Натомість, реальним виходом із ситуації могло би стати повернення пам’ятки у державну власність та її реставрація з подальшим пристосуванням будівлі готелю "Кане" під музей. Зважаючи на визначну історію та значення будинку, це міг би бути Музей Української революції 1917-1921 років, який досі був змушений тулитися в одній кімнатці будівлі Української Центральної Ради (Київський будинок вчителя) та якому у КМДА нещодавно запропонували виїхати на вулицю. Адже будь-кому, хто хоча б трішки цікавиться історією Української революції, очевидно, що цей період української історії потребує в десятки разів масштабнішого та детальнішого висвітлення, ніж одна маленька кімнатка. Та й загалом, відсутність подібного музею у країні, що і сьогодні веде війну за свою незалежність - це абсурд, ганьба і просто безвідповідальна державна політика. І не вірте, якщо завтра якийсь чиновник скаже, що реалізувати такий проект неможливо, бо у держави на це "немає коштів". Вони є, було б бажання їх виділити під такий проект. Зрештою, і у цих питаннях позиція вітчизняного чиновництва виглядає несерйозно: будь-яка з цивілізованих країн Заходу, до кола яких так бажає долучитися Україна, вміє і знає як вкладати гроші у культуру, заробляти на культурі та будувати національний імідж на культурі. Тут далеко ходити не треба, про це Київському міському голові Віталію Кличку міг би багато розповісти його берлінський колега Міхаель Мюллер, який лише нещодавно виступав у Києві з лекцією про особливості розвитку сучасного міста. А не хочете вкладати гроші у культуру, то втратите державу. Адже культура лежить в основі національної ідентичності будь-якого суспільства. Насамкінець За дивним збігом обставин, пожежа у готелі "Кане" сталася у надзвичайно сприятливий для різноманітних махінацій час. Близиться до кінця червень, закінчується черговий політичний сезон, поступово розпочинається період відпусток та традиційного інформаційного "штилю". Небайдужим киянам лишається хіба-що сподіватися, що до осені з будинком на Хрещатику, 40/1 не станеться ще якоїсь пригоди. Наприклад, "раптово" не обвалиться фасадна стіна пам’ятки або не буде ще одного "раптового" займання або працьовиті профільні чиновники не змінять пам’яткоохоронний статус об’єкта. Київські забудовники - вони такі. З багатими традиціями та креативним підходом до вирішення проблем. Тиміш Мартиненко-Кушлянський, киянин, громадський активіст http://kiev.pravda.com.ua/columns/595a1b281a976/ Як обиратимуть директорів шкіл та дитсадків? http://kiev.pravda.com.ua/columns/594ba1348586a/ support@kyiv.pravda.com.ua (Ганна Старостенко) Колонки Thu, 22 Jun 2017 13:51:32 +0300 Відбір здійснюватиметься із залученням представників Київради, об’єднань батьків, педколективів і райадміністрацій. Це призначити директорами закладів не просто хороших фахівців, педагогів, а й високопрофесійних менеджерів. Три роки тому Київ став першим містом, де впровадили відкритий конкурсний відбір на заміщення вакантних посад керівників шкіл і садочків. Цей пілотний проект було визнано успішним на рівні держави, і досвід столиці взяли на озброєння інші міста України. 20 червня Київрада зробила важливий крок - затвердила чіткий послідовний, прозорий порядок проведення конкурсного відбору директорів шкіл і садочків, який уже матиме не рекомендаційний, а обов’язковий характер. Відбір здійснюватиметься із залученням представників Київради, об’єднань батьків, педагогічних колективів і районних держадміністрацій. Це дозволить нам обрати і призначити директорами закладів не просто хороших фахівців, педагогів, а й високопрофесійних менеджерів. Відбір претендентів: психологічний тренінг і презентація розвитку закладу Щоб розглянути зміни до затвердженого порядку і зрозуміти очікувані позитивні зміни, варто нагадати попередній варіант відбору і затвердження претендентів. Кандидати мали подати пакет документів до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту. Після цього пройти 3 етапи конкурсу: психологічний аналіз і тренінг для претендентів; ознайомлення з навчальними закладами, педагогічними колективами та батьківською громадою; презентація комісії власного бачення розвитку навчального закладу. Для ухвалення рішення про рекомендацію претендентів на посади директорів навчальних закладів комісія в результаті мала - есе на три сторінки; заповнені форми про роботу претендента у навчальному закладі; оцінку презентації претендента на третьому етапі. Після цього конкурсна комісія в складі представників Київради, педагогічного колективу закладу, громадського об’єднання батьків, громадських об’єднань керівників навчальних закладів, представників райдержадміністрацій більшістю голосів приймали рішення. Далі - Департамент освіти, науки, молоді та спорту за поданням голів районних державних адміністрацій призначав або не призначав керівників навчальних закладів. Новий порядок призначення кандидатів Проголосований і затверджений 20 червня новий порядок відбору і призначення кандидатів має низку відмінностей. У першу чергу збільшується роль Київради як представника київської громади і засновника наших закладів освіти. Зокрема, до складу конкурсної комісії додатково введено представників КМР, яких обирають на підставі рішення профільної постійної комісії з питань освіти і науки, молоді та спорту. Адже до їх функціональних обов’язків належить питання діяльності закладів освіти і науки. Також прописано чіткі строки і критерії, за якими рішення мають бути прийняті, або подані пропозиції та зауваження. Новий порядок визначення переможця конкурсного відбору виглядає наступним чином: 1. Конкурсна комісія упродовж 2 робочих днів після завершення вивчення поданих претендентами документів, результатів тестування та публічного захисту перспективного плану розвитку закладу надає результати претендентам, Департаменту освіти, головам РДА, постійній комісії КМР. 2. Голова відповідної райдержадміністрації упродовж 5 днів надає зауваження або пропозиції щодо кандидатури на заміщення вакантної посади за результатами конкурсу. Київрада шляхом прийняття висновку профільною постійною комісією також впродовж 15 календарних днів з дня одержання результатів конкурсного відбору надає свої зауваження або пропозиції щодо обраної кандидатури шляхом прийняття висновку профільної постійної комісії міськради. 3. На підставі рішення конкурсної комісії та заперечень (за наявності) директор Департаменту упродовж 15 робочих днів або призначає визначеного комісією претендента на посаду, або відхиляє її. 4. Призначення керівників навчальних закладів здійснюється Департаментом освіти і науки, молоді та спорту шляхом укладення контракту з новопризначеним кандидатом. 5. Результати конкурсного відбору оприлюднюються на Єдиному веб-порталі територіальної громади Києва. Конкурси, які ми проводили останні 3 роки не мали затвердженого порядку Київрадою. Вони носили виключно рекомендаційний характер, а це означало, що після проведення конкурсів ми мали ще докласти неабияких зусиль, аби конкурсант-переможець був призначений на посаду. Рішення, яке ми маємо на сьогодні робить процес відбору кандидатів прозорим та виваженим. А головне - обов’язковим, тобто всі повинні будуть його виконувати і сприяти людині, яка виграла конкурс у реалізації того плану розвитку закладу, який він запропонував і з яким він у конкурсі переміг. Також, ми зменшуємо роль керівника району у визначенні кандидатур, однак даємо можливість більшій кількості учасників комісії взяти участь у відборі і прописуємо чіткі строки і критерії, за якими рішення мають бути ефективно прийняті. Станом на початок червня у Києві відкрито 39 вакансій директорів садків і шкіл. Тож, ми з нетерпінням чекаємо нових професійних педагогів і справжніх освітніх менеджерів в наших закладах освіти. Перший етап конкурсу за новим порядком відбудеться вже в серпні. Ганна Старостенко, заступник голови КМДА http://kiev.pravda.com.ua/columns/594ba1348586a/ Доля місцевої ініціативи: чи підтримає столична влада киян? http://kiev.pravda.com.ua/columns/5943acb78ba1a/ support@kyiv.pravda.com.ua (Ольга Гвоздік) Колонки Fri, 16 Jun 2017 13:22:31 +0300 На Золотоустівській, 24 встановили МАФ. Потім декларацію видали як на об’єкт будівництва. Так забудовник забезпечив собі "право на добудову". До МАФу. У вигляді будинку. Щоб захистити себе, люди подали місцеву ініціативу до Київради. Чи вистачить депутатам політичної волі повернути киянам їх законну територію? 20 червня Київрада вдруге має розглянути місцеву ініціативу щодо незаконного будівництва на Золотоустівській, 24. Результати голосування і стануть відповіддю на питання, чи мають значення для депутатів Київради інтереси громади, чи є Київ справді Європейською столицею, де неможливе корумповане лобі від забудовників, і чи вистачить депутатам політичної волі повернути киянам їх законну територію. У 2015 році у киян з’явився новий інструмент розвитку та управління містом, захисту інтересів громади - механізм подачі місцевої ініціативи до Київради. Але, як засвідчує практика, цей інструмент працює лише тоді, коли інтереси громади не суперечать інтересам незаконних забудовників. Близько 7 місяців тому мешканці будинку по вулиці Золотоустівській, 24 почали боротьбу з незаконним будівництвом, що розгорнулося просто на їхній прибудинковій території. Фото domov.kiev.ua Тут встановили звичайний МАФ, а потім декларацію видали як на об’єкт будівництва. Таким чином забудовник забезпечив собі "право на добудову". Так, ви не помилились, добудову до МАФу. У вигляді будинку. Фото domov.kiev.ua Після того як громада пересвідчилась, що судова система не зупинить порушника (первинні судові засідання так і не відбулися), щоб захистити себе від забудовника, люди зареєстрували і подали місцеву ініціативу до Київради. Знаєте скільки знадобилось часу, щоб зареєстрована ініціатива потрапила до порядку денного? Цілих 5 місяців. За цей період відвертого затягування часу забудовник вже звів повноцінний фундамент, а оселі киян, що мешкають неподалік, почали руйнуватися. Фото автора На початку місяця після чисельних звернень від громади і переговорів з депутатами Київради серед народних обранців нарешті прозвучала пропозиція не відкладати місцеву ініціативу на потім, а розглянути її тут і зараз. Адже будинки поруч з будмайданчиком вже перебували в аварійному стані. Однак змінити черговість і розглянути це питання одним з перших не вистачило політичної волі і голосів представників фракцій "Солідарність" та "Єдність". Примітно, що забудовником ділянки на Золотоустівській, 24 є компанія Riverside Development. Журналістські розслідування стверджують, що вона пов’язана з Андрієм Вавришем, який будучи раніше чиновником КМДА, став фігурантом чисельних корупційнийних скандалів. Ця ж компанія займається об’єктами Київського річкового порту і забудовою Рибальського острову з порушеннями містобудівного законодавства для Шуфрича та Бродського. Подібний порядок не є нормальним. Влада впроваджує певні правила гри і сама ж їх не дотримується. Як показує гіркий столичний досвід, дієвого, прозорого механізму взаємодії між державою, забудовниками і мешканцями міста не існує. Якщо міська влада не виконує роль справедливого модератора в цих відносинах, київська команда ДемАльянсу продовжує свою діяльність як публічний майданчик, де напрацьовуються спільні політичні рішення для врахування інтересів різних категорій громадян. Чи має вагу для можновладців слово громади, і чи може насправді місцева ініціатива стати дієвим демократичним інструментом? Пане мер, вашими друзями мають бути кияни, а не сумнівні забудовники. Громада запрошує вас при нагоді висадити разом древа на понівеченій забудовником-правопорушником прибудинковій території. Але спершу ваша фракція має підтримати місцеву ініціативу: завадити незаконному будівництву на Золотоустівській, 24 і захистити законні інтереси громадян. А кияни після цього визначаться, чи потрібні їм такі представники. Ольга Гвоздік, член бюро Київської міської організації Демократичного Альянсу http://kiev.pravda.com.ua/columns/5943acb78ba1a/