http://kiev.pravda.com.ua/images/logo01.gif http://kiev.pravda.com.ua http://kiev.pravda.com.ua http://kiev.pravda.com.ua/columns/4b05431202822/ support@kyiv.pravda.com.ua (Володимир Бондаренко) Колонки Thu, 19 Nov 2009 15:07:30 +0200 Леонід Черновецький, його донецькі покровителі, любий друг з Банкової, схоже, про сором забули після свого першого "чесно заробленого мільйона". Ну як тут не скористатись коли твоя сім’я контролює в столиці усіх і вся. Ну не міг Леонід Михайлович не пограбувати киян цілих два рази, якщо ті продовжують жувати гречку та давно протерміновані шпроти Завхоз 2-го дома Старсобеса был застенчивый ворюга. Все существо его протестовало против краж, но не красть он не мог. Он крал, и ему было стыдно. Крал он постоянно, постоянно стыдился, и поэтому его хорошо бритые щечки всегда горели румянцем смущения, стыдливости, застенчивости и конфуза. Завхоза звали Александром Яковлевичем, а жену его Александрой Яковлевной. Он называл ее Сашхен, она звала его Альхен. Свет не видывал еще такого голубого воришки, как Александр Яковлевич. Ильф,Петров "Двенадцать стульев". Герої нашого часу, чиновництво з Київської міської адміністрації дуже нагадують Альхена по суті, але дещо "вдосконалили" його класичний образ. Їх єство не протестує проти крадіжок, їм не притаманне почуття сорому в принципі. Вони не знічуються, не соромляться, не конфузяться. Совість не для них. ВОНИ НАХАБНО І ВІДКРИТО КРАДУТЬ І ОБДИРАЮТЬ КИЯН! У листопаді 2008 року в АЕК "Київенерго" виникли проблеми с газопостачанням. На ТЕЦ-5 І ТЕЦ-6 знизились температурні параметри теплоносіїв, внаслідок чого понад 2 мільйони киян майже протягом двох місяців вимушені були сидіти в холодних оселях, без теплої води. Міський голова Леонід Черновецький користуючись захистом з боку президента Віктора Ющенка та донецьких в особі керівника Партії регіонів звинуватив в усьому уряд. Воістину коли хтось починає волати: "Тримайте злодія!", потрібно уважно придивитися до того, хто волає. Після заяв "праведного" мера виявилось, що він був не щирим і шляхом безпідставних звинувачень інших прагнув приховати аферу, в якій замішане його близьке оточення. На теплових електростанціях існує хороша професійна традиція - тримати стратегічний недоторканий запас мазуту, на випадок виникнення непередбачуваних ситуацій. У листопаді такі обставини сталися, якраз настав час використати мазут для підтримки необхідних параметрів теплоносіїв в мережі. Цього не сталося. Кияни мерзли. За це міська влада нахабно, з кишень цих же киян - ВКРАЛА мільйони гривень за неякісно надані послуги. Батареї ледве жевріли і квартири дообігрювались електрикою. Далі більше! У грудні 2008 року на сесії Київської міськради керівник постійної комісії Київради з питань паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства Юрій Бондар поінформував присутніх про те, що переважна більшість зазначених стратегічних запасів мазуту, була перепродана комерційним структурам!? Мова йде про стратегічні запаси!!! Що це розхлябаність, нехлюйство адміністраторів, економічна диверсія, чи злочинний бізнес за рахунок коштів та здоров'я жителів столиці? Цікавим є той факт, що куплений мазут не було вивезено з підприємств, а залишався у їх сховищах. Пізніше міський голова Леонід Черновецький зробив заяву, що лише після його особистої участі в переговорах з новими власниками купленого (читай, вкраденого) мазуту йому вдалось з ними домовитись і придбати його для ТЕЦ-5 І ТЕЦ-6 за пільговими для киян цінами і ТЕЦ запрацювали!? Спочатку зменшуємо ціни і продаємо мазут для близьких приватних структур, потім у них же купляємо, за цінами набагато вищими. Тобто крадуть вдруге. Вершиною цинізму була спроба міського голови видати подібну подію в якості великих здобутків за часів його керівництва містом. Подібні дії не могли не викликати низки запитань. Особисто я у березні зробив депутатський запит з проханням про проведення детального та всебічного розслідування цієї справи, встановлення та притягнення до відповідальності осіб причетних до противоправних оборудок. 6 квітня 2009 року міністр внутрішніх справ відповів на запит, та повідомив про факти фальсифікації якісних показників мазуту, що зумовило подальший його продаж комерційним структурам за зниженою ціною. За матеріалами дослідчої перевірки слідчим управлінням зазначеного ГУМВС у квітні було винесено постанову про порушення кримінальної справи за шахрайство. Слідчим міліцейського управління було установлено факт продажу мазуту за ціною вдвічі нижчою від реальної його вартості - по 740 гривень замість 1570 гривень за тону. Таким чином міська влада здійснила крадіжку на суму 71 мільйонів гривень. Слідство зацікавив "щасливий покупець халявного мазуту". І тут почались творитись різні дива. Ні для кого не є секретом факт кураторства з боку Партії регіонів Прокуратури. Не треба скидати з рахунків і особливі стосунки між Прокураторую та Київською міською владою, яку започаткував ще Олександр Омельченко. Мова йде про досить сумнівні земельні та квартирні оборудки, в яких не останнє місце займає саме Прокуратура. Тому не дивно, що саме Прокуратура зажадала справу на перевірку, хоча в принципі, не повинна була цього робити. Справу почали "динамити" та затягувати. Майже місяць вона там пролежала і лише після мого звернення у травні до президента, прем'єра, генерального прокурора, міністра МВС справу повернули. У червні Прокуратора Києва своїм листом до мене констатувала, що в провадженні СУ ГУ МВС України в Києві перебуває кримінальна справа, порушена за фактом заволодіння чужим майном, а саме мазутом, який зберігався в сховищах "Київенерго", шляхом обману, вчиненого в особисто великих розмірах. "На даний час у справі проводяться усі необхідні та можливі слідчі дії, а також оперативно-розшукові заходи, направлені на розкриття злочину та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Разом з цим, з метою повного, всебічного та об'єктивного розслідування обставин вчинення злочину прокуратурою міста у справі видано письмові вказівки. Досудове слідство триває". Складно сказати, якого роду були згадані письмові вказівки. На календарі вже 10 листопада 2009. Слідство триває... Справа припадає пилом. Подібна логіка цілком зрозуміла, сьогоднішнє завдання регіоналів та Черновецького -протриматись ще декілька місяців. Вони сподіваються, що Янукович переможе і тоді проблема розсмокчеться сама по собі. Тому й маємо факт саботажу та блокування даної кримінальної справи. "Дойдя до слова "музыкальный", Александр Яковлевич покраснел. Сначала запылал подбородок, потом лоб и щеки. Альхену было очень стыдно. Он давно уже продал все инструменты духовой капеллы. Слабые легкие старух все равно выдували из них только щенячий визг. Было смешно видеть эту громаду металла в таком беспомощном положении. Альхен не мог не украсть капеллу. И теперь ему было очень стыдно. Ильф, Петров "Двенадцать стульев". Леонід Михайлович, його донецькі покровителі, любий друг з Банкової, схоже, про сором забули після свого першого "чесно заробленого мільйона". Ну як тут не скористатись коли твоя сім'я контролює в столиці усіх і вся. Ну не міг Леонід Михайлович не украсти мазут у киян цілих два рази, якщо ті продовжують жувати гречку та давно протерміновані шпроти і слухають псалми Аделаджі. Він так зневажає киян, що не обтяжує свою совість стражданнями. Таке Альхену не могло приснитись навіть в страшному сні. Хочу, щоб цю публікацію Генеральна прокуратура сприйняла, як черговий мій депутатський запит та передала справу до суду. Володимир Бондаренко, народний депутат від БЮТ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4b05431202822/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4af91a3307ccc/ support@kyiv.pravda.com.ua (Олексій Василюк) Колонки Tue, 10 Nov 2009 09:45:55 +0200 Заплава Десни, якщо національний парк таки не буде вчасно створений, може стати такою ж "Конча-Заспою", як і вже забудована заплава Дніпра на півдні Києва. Багато пайщиків не соромляться того, що серйозно розраховують заробити, продавши свою землю під елітну забудову. В околицях Києва планують створити найбільший в Україні національний природний парк - "Подесіння". Проте, саме він стає найбільшим в Україні прикладом боротьби прагматичних інтересів з інтересами держави. Створенню національного парку протистоять селяни, які хочуть протизаконно продавати паї під елітну забудову. У 2008 році, вперше за роки незалежності України, світ побачили відразу кілька указів президента, якими заплановано створення нових національних природних парків. Загалом - 44 нових нацпарки. На даному етапі створені лише чотири з них: "Нижньодністровський", "Бузький гард", "Гетьманський" та "Зачарований край". Решта також могли б побачити світ ще до 2009, якби в країні не було десятків різноманітних сил, що перешкоджають їх створенню. Національні природні парки є однією з категорій природно-заповідного фонду, порядок створення та функціонування яких визначається законом про природно-заповідний фонд. Згідно з ним, НПП виконують функції охорони природних комплексів і створення умов для організованого туризму. Щоб виконання цих функцій було можливим, територію нацпарків поділяють на чотири функціональні зони - заповідну, зони стаціонарної і регульованої рекреації та господарську. Заповідна зона суворий природоохоронний режим, в неї, як правило, включають існуючі заповідні території. На території зони регульованої рекреації облаштовуються туристичні маршрути й екологічні стежки; тут обмежується господарська діяльність, що шкодить природі. Також в нацпарку також може існувати зона стаціонарної рекреації, призначена для розміщення об'єктів для обслуговування відвідувачів парку. У господарську зону НПП, можуть входити населені пункти та також землі інших землекористувачів і землевласників (в т.ч. пайщиків). При включенні таких ділянок в національний природний парк, умови користування ними не змінюються. До багатьох НПП входять паї, цілі села і навіть міста. Наприклад в "Подільські Товтри" входить навіть місто Кам'янець-Подільський. Проте створювати національні природні парки дійсно потрібно. Адже в Україні частка заповідності наразі ледь-ледь дотягує до 5% від загальної площі держави. І це при європейських показниках 10-12% (15%). Навіть з міркувань геополітичного становища, Україна серйозно недопрацьовує в питанні заповідної справи. Додатковою проблемою є те, що більша частина існуючих НПП та інших заповідних територій зосереджені в Карпатському регіоні та на Поліссі. При цьому, в Україні досі нема жодного степового нацпарку, а в Київській області взагалі нема жодного такого парку або природного заповдіника. Національні природні парки, як правило, є найбільшими за площею природно-заповідними територіями, тому не дивно, що Україна почала збільшувати частку заповідності саме за рахунок цієї категорії природо-заповідного фонду. Утім, таку позитивну ініціативу президента, держава (на місцях) зустріла жорстким протистоянням. Так, до останнього часу, Державний комітет лісового господарства категорично протистояв створенню 18 нових НПП на землях лісового фонду (хоча логічним є те, що саме на території лісів створюються нові заповідні території, в умовах, коли ліси становлять більшу частину української природи в принципі). У багатьох випадках, на території проектованих лісових нацпарків розпочаті масові жорстокі рубки. На території Херсонщини, де заплановано створення низки НПП, проти всіх прибічників заповідання дивним чином порушені кримінальні справи. Це і журналісти і науковці і головне - голови сільських рад. У більшості випадків, головною причиною протистояння є розміщення на території проектованих нацпарків власне, лісу, як джерела заробітку. Так, неподалік Києва, де планується створення НПП "Дніпровсько-Тетерівський", керівництво лісгоспу протидіє його створенню, апелюючи тим, що територія радіоактивно заражена. Проте, це не заважає лісгоспу організовувати платні полювання. Але найкращим прикладом протистояння став національний парк "Подесіння", створення якого заплановано в Київській та Чернігівській областях. НПП має включити всю заплаву річки Десна в межах України, яка є останньою великою річкою Європи, що лишилась до наших днів у вільному природному стані . Ідея створення національного природного парку належить Національному екологічному центру України та Благодійному фонду "Київська ландшафтна ініціатива". З перших днів розвитку ідеї цього, першого для Київщини і найбільшого для Європи національного парку, стало зрозуміло, що саме в межах Київщини є потужне протистояння. Територія більшої частини заплави є пасовищам й сінокосами, і є розпайована. Територія, що належить пайщикам цілком може входити в нацпарк з режимом сінокосіння та випасу худоби, що не створить в майбутньому незручностей ні адміністрації парку, ні місцевим жителям. Проте накладає свій відбиток близькість території до Києва. Заплава Десни, якщо національний парк таки не буде вчасно створений, може стати такою ж "Конча-Заспою", як і вже забудована заплава Дніпра на півдні Києва. Багато пайщиків не соромляться того, що серйозно розраховують заробити, продавши свою землю під елітну забудову. Проте законодавство забороняє продавати паї. Усі сільські ради Подесіння, як одна, прийняли рішення про відмову у погодженні створення нацпарку. І це навіть при тому, що йдеться про землі сільських рад, якими за земельним законодавством, компетентні розпоряджатись лише районні ради. Районні ж ради (Вишгородська і Броварська) вже кілька місяців відмовляються виносити питання про погодження створення НПП на розгляд сесії. Таким чином і відбувається саботування створення "Подесіння". Ті, хто планує забудову на території проектованого національного парку, розуміють, що законне землекористування (сінокіс, випас, відпочинок) на території НПП дозволене, але забудовувати його землі, знищуючи унікальну природу вже буде неможливо. Тим часом, з формальної ініціативи жителів Рожнівської та Пухівської сільських рад Броварського району, розгорнули справжню кампанію проти створення нацпарку. Варто відзначити, на якому високому рівні ведеться кампанія! По придеснянських селах поширюються листівки про те, що створення НПП - це новітній спосіб відібрати у селян землю, пишуться численні скарги до керівництва держави та публікуються статті в ЗМІ. Так, лише газета "Вечірні вісті" опублікувала цикл з 6 статей про те, що Національний екологічний центр України і автор цих рядків зокрема - це олігархи, що спільно з президентом поклали око на селянські паї. Між іншим, всі номери газети рясно поширені по селах. Селяни проводили акції протесту і були на особистому прийомі у президента, чого між іншим, не може собі дозволити жодна з громадських природоохоронних організацій. А проблема криється насправді в тому, що паї в багатьох випадках, скоріш за все, давно продані, а гроші витрачені. І тепер всі лише чекають зміни законодавства, щоб продаж можна було узаконити. Відвідавши придесняські села, можна почути не одну історію про витрачені на вітер гроші з продажу паїв та ейфорію селян, в чиї руки в одну мить потрапили непомірні суми. Тепер же, коли мова дійшла до погодження входження в нацпарк конкретних ділянок, селяни потрапили в скрутне становище - з одного боку, вони не можуть сказати, що вже продали пай і тому не можуть погодити входження його в НПП, а з іншого боку, не можуть і пояснити чому вони проти нацпарку, який нічим їм не загрожує. Тому, власне і розпочата кампанія проти національного природного парку - щоб задавити ідею ще до погодження з конкретними користувачами. Головним доказом цього є те, що селяни проти включення в НПП не лише їхніх паїв, а і земель запасу, що знаходяться в державній власності і зовсім їх не стосуються - прибережних захисних смуг та придеснянських лісів. Перші тривожні процеси деструкції вже розпочались. У с. Соболівка ще рік тому навіть без оформлення права на землю розрили і почали знищувати 16 гектарів зливних луків. А два роки тому було заявлено про наміри спорудити в заплаві Десни (в тих-таки Рожнах та Пухівці) нового міста, що довелось зупиняти на рівні обласної ради. Оголошення про продаж землі та пошук партнерів для її освоєння в заплаві Десни все частіше фігурують на сторінках журналів з продажу нерухомості. Необґрунтовані вчинки, зроблені сьогодні власниками паїв, можуть назавжди позбавити нас цієї, останньої дикої великої річки Європи. Як оцінять наші вчинки нащадки через 10, а то й більше років? Тож створення національних парків є певним показником свідомості нації та тестом на "європейськість", якої у нас насправді так мало. Проте, маємо надію на створення НПП "Подесіння" вже у 2009 році. Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України http://kiev.pravda.com.ua/columns/4af91a3307ccc/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4af4453bf04cf/ support@kyiv.pravda.com.ua (Алексей Давиденко) Колонки Fri, 06 Nov 2009 17:48:11 +0200 Два раза в день в колонном зале мэрии перед двумя сотнями чиновников "Его величество" Леонид Михайлович хорошо играет свою роль. И ничего страшного, что каждый из этих людей теряет по 4 часа своего 8-часового рабочего дня на создание массовки для мэрского самолюбования. Грипп гуляет по Киеву не первый день, а наше столичное руководство ведет себя как медведь, который не вовремя проснулся из спячки, удивился всему происходящему, но тем не менее призвал киевлян "не паниковать" и - как всегда - довериться мэру. Как-то, будучи школьником, я прочитал фельетон Ильфа-Петрова о том, как был выдвинут "сверху" клич - собирать ненужные бутылочные пробки. Реагируя на этот призыв, активизировалась творческая интеллигенция: песенник написал бодрую песенку о полезных свойствах пробок; композитор срочно задумал и обещал в ближайшие дни закончить кантату о сборе пробок; в театре поставили пьесу о сборе пробок; по радио бесконечно агитировали собирать нужные стране пробки. Весь рекламно-агитационный аппарат был поднят на сбор пробок. А мальчик Вова всего этого не знал - он добросовестно собирал бутылочные пробки. Собрал их полные мешки. А когда решил идти сдавать, встал вопрос - куда идти? И оказалось, что о такой, мелочи, как пункты приема пробок - попросту не подумали! Развернувшаяся в Киеве кампания по борьбе с наступающим "свиным" гриппом напоминает мне этот старый фельетон Ильфа-Петрова: УВЫ! Всё повторяется - горячие призывы, безответственные неподкрепленные обещания городской власти, показушные эфиры на муниципальном телеканале и, конечно же, массы доверчивых горожан, которые напоминают такого себе мальчика Вову. Каждый из нас должен думать и анализировать, насколько искренна команда мэра в своем желании побороть вирус. Вот лишь некоторые мои наблюдения, которые Вы можете подтвердить или опровергнуть. Казалось бы, что может быть проще для мэра столицы, чем в преддверии осенне-зимнего периода провести рабочую встречу с руководителем городского управления здравоохранения о ходе вакцинации в столице, по результатам которой, при необходимости, обратиться за помощью. А утром, по дороге на работу или вечером, по дороге домой, заехать в пару-тройку районных поликлиник и больниц, чтобы собственными глазами убедиться в их готовности к вирусо-опасному периоду. Но нет - время для встреч с теми, кто обеспечивает наше с Вами здоровье, у городского головы нашлось только сейчас и только в прямом телевизионном эфире муниципального канала. Два раза в день в колонном зале мэрии перед двумя сотнями чиновников "Его величество" Леонид Михайлович хорошо играет свою роль. И ничего страшного, что каждый из этих людей теряет по 4 часа своего 8-часового рабочего дня - то есть 50% рабочего времени - на создание массовки для мэрского самолюбования. А массовка эта, между прочим, состоит из заместителей, начальников профильных управлений, глав и замглав районных администраций, руководителей большинства коммунальных предприятий. То есть именно тех людей, без подписи которых не появятся в аптеках лекарства и маски, не будет продезинфицирован коммунальный транспорт... Согласно сценарию сериала после этого совещания мэр проводит пресс-конференцию для журналистов. И по пути из колонного зала к камерам телеканалов ситуация становится значительно красочней. Мэр гордо заявляет о проделанной работе по предотвращению и профилактике опасного гриппа, например, о дезинфицировании подъездов жилых домов Киева. Видимо, Леонид Михайлович настолько увлекся сладким текстом, написанным его спичрайтерами, что совершенно забыл о том, что лестничные клетки в большинстве моют сами же жители домов, и это в перечень "достижений власти" по борьбе с недугом записывать никак не стоит. Упомянув о коммунальном транспорте столицы, в котором якобы чистота и порядок, мэр, видимо, по нелепой случайности "забывает" о том, что киевляне пользуются и частным транспортом, салоны которого не дезинфицируются. "История от мэра" также умалчивает о том, что по состоянию на 5 ноября из 8000 работников метрополитена, более 420 на больничных, что составляет 5% всего штата! Или, например, как много своего драгоценного времени потратил мэр, которого, кстати говоря, редкая птица увидит в горадминистрации раньше полудня, на улаживание дел во вверенном ему киевлянами коммунальном предприятии "Фармация"? Через неделю после начала эпидемии выяснилось, что Леонид Черновецкий еще не проводил встреч с руководством фармацевтических компаний по поводу ситуации с медикаментами, которых катастрофически не хватает в аптеках города, хотя должен был бы позаботиться об этом в первый же день ажиотажа. Зато, мэр находит время и желание бороться за право Киева обладать титулом "города с карантинным режимом", несмотря на отказ Минздрава. Будто в отместку за обиду градоначальник перевел все стрелки на министра здравоохранения, заочно возложив на него и всю ответственность за заболевших и умерших от гриппа киевлян. Можно не сомневаться, что в нужное время мэр обязательно вспомнит об этом "козыре" в рукаве. Можно было бы еще вспомнить, что медики, педагоги, работники транспортных предприятий и ЖЭКов Киева не обязаны круглые сутки исправлять промахи мэра Черновецкого в управлении городом, воплощая его так называемые "нестандартные решения" в борьбе с гриппом: к пошиву марлевых повязок, которых, "почему-то" не хватает, на сегодняшний день вовлечен персонал школ, больниц, ПТУ. Как оказалось, даже пакеты с необходимыми противовирусными препаратами для населения раздаются в городе по непонятным критериям. Пакет с необходимыми противовирусными препаратами В первый день из 40 тысяч выделенных пакетов, было роздано лишь 11 тысяч. И, например, Оболонскому району с населением в 300 тысяч человек их досталось 5 тысяч, а Деснянскому - лишь 200 пайков на 350 тысяч жителей района. К сожалению, даже борьба с эпидемией превратилась для городского головы Киева в борьбу за рейтинг, а киевляне в очередной раз остались один на один с проблемой, но теперь уже всемирного масштаба. Поэтому будьте здоровы! Алексей Давиденко - депутат фракции "Блок Юлии Тимошенко" в Киевском городском совете http://kiev.pravda.com.ua/columns/4af4453bf04cf/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ae9b86c46723/ support@kyiv.pravda.com.ua (Евеліна Чурікова) Колонки Thu, 29 Oct 2009 17:44:44 +0200 Усі і дружні, й офіційні слова про необхідність поліпшення роботи управління зустрічалися атаками інвесторів-забудовників, більшість яких закінчувалася тимчасовим перемир’ям: представники організацій-порушників з "білим прапором" залагоджували конфлікт за закритими дверми кабінету Кухаренка - начальника управління КМДА. Спочатку, як водиться, було слово. Багато слів про відродження храмів, дипломна робота Руслана Кухаренка з відтворення собору святого Володимира у Херсонесі, робота районним архітектором у Головархітектурі м. Києва, відродження церкви Успіння Богородиці (Пирогощі) на Подолі, відновлення Успенського собору Києво-Печерської лаври, відбудова Михайлівського Собору, членство у Спілці архітекторів України, отримання звання заслуженого архітектора України, урядові нагороди, повсякденна робота, слово за словом - начальник Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації - поважаю! Слова, красиві слова про збереження перлини України - Києва, його архітектурного надбання. Складання великих списків об'єктів, що підлягають охороні державою. На нарадах любо було слухати людину, яка так професійно і з любов'ю мовить про наше місто. З яким металом у голосі звучали слова справжнього захисника Столиці України - головнокомандуючого охорони культурної спадщини. Від його слів, що інспекція державного контролю з охорони культурної спадщини - це бійці першої лінії оборони надбань поколінь історичного міста і від їхніх дій залежить майбутнє обличчя столиці, - дух перехоплювало! Все і справді так було. З часом з'явилися інші слова, слова про виключення Р.Кухаренка із лав Спілки архітекторів України, про подарунок квартири кумом Кличко, багато слів і статей про недоліки у роботі органу охорони культурної спадщини КМДА під його керівництвом. Офіційні, друковані слова з боку прокуратури Києва по результатах перевірок (лист від 10.05.07р. № 07/г-287-05), слова-вимоги прокурора Києва про дисциплінарні заходи (подання від 01.08.08р., № 07/2-185вих.08) в адресу керівництва КМДА; слова після перевірок КРУ про розтринькання Головним управлінням майна і коштів майже на 22 мільйони гривень (Українська правда. Київ. Публікація на сайті від 22.06.09р.); слова з пропозиціями щодо поліпшення роботи в усній формі та у службових доповідних головних спеціалістів інспекції О.Римаря, Н. Біленко та начальника інспекції Ю.Чурікова, слова про те, що місто за невеликий час втратило і може втратити багато з того, що інспекція як передовий загін захисту старовини так плідно і дбайливо охороняла від зазіхання ділків, слова не тільки Ю.Чурікова, а й усіх співробітників інспекції, кулуарні розмови працівників інших підрозділів. Усі ці, і дружні, й офіційні слова про необхідність поліпшення роботи управління зустрічалися атаками інвесторів-забудовників, більшість яких закінчувалася тимчасовим перемир'ям: представники організацій-порушників з "білим прапором" залагоджували конфлікт за закритими дверми кабінету Кухаренка. Слова зовсім не сприяли народженню істини та верховенства права, на ділі вони призвели до глибокої суспільної і соціальної кризи - порушення законодавства. Вважаю, що становище, яке склалося, стало не лише особистою справою окремих осіб, воно є віддзеркаленням позиції "Державного Головнокомандуючого" і його прихильників, тому й не дуже турбує у цілому державну систему, мабуть, через її політичну боротьбу з власним народом за особисті вигоди. Бажання довести до свідомості загалу київської громади методи боротьби державного службовця Київської державної адміністрації зі своїми підлеглими спонукало мене оприлюднити поневіряння мого сина, Юрія Чурікова, у чиновницьких нетрах через незаконне звільнення Р.Кухаренком з посади керівника інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини. Мова йде про незаконне звільнення не через емоційні почуття матері і не через бажання обов'язково скривати керівника державного органу. Підставою для цього є рішення двох судів, які кваліфікували дії Р.Кухаренка як протиправні. До того ж, звільнення було не тільки безправним, а й брудним і аморальним: Чуріков у той час знаходився на лікарняному, лежав у шпиталі - цукроводіабетична кома, потім у НДІ ендокринології. Кухаренко двічі перевіряв, чи дійсно Чуріков хворий. На діалоги з цього приводу не йшов. Нема співробітника - немає проблеми, тихенько, під грифом "секретно" видав наказ про звільнення "заднім" числом. У цей час і виникла "лінія фронту", події розгорталися так. Після слів Кухаренка у розмові "То подавай на мене до суду" Ю.Чуріков учинив судовий позив до Окружного адміністративного суду м. Києва, який ПОСТАНОВОЮ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № 5/562 від 28.01.09р. його задовольнив, наказ Р.Кухаренка визнав протиправним і виніс рішення про поновлення на посаді з дня звільнення. Таке рішення, відповідно до законодавства України, підлягає н е г а й н о м у виконанню, з виплатою грошової допомоги за період вимушеного безробіття. Крім того, у постанові суду наголошено, що відповідач-боржник Р.Кухаренко (цитую) "діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; упереджено; недобросовісно та нерозсудливо". Здавалося, поневіряння подолані, але вони тільки почалися. Р.Кухаренко подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду з проханням скасувати рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд досконало розібрався у деталях справи і скаргу Р.Кухаренка залишив без задоволення, а рішення першої судової інстанції - без змін. Що б там не було, а розсудливі рішення окружного та апеляційного адміністративних судів м. Києва особисто у мене викликали повагу до судової системи нової демократичної держави Україна. Але цією повагою все й закінчилося: сьогодні вже кінець жовтня, пройшло дев'ять (!) місяців від оголошення постанови і необхідності негайного її виконання. Та для Р.Кухаренка і державний суд не суд, і Закон не закон. Судових виконавців він не пускає до Управління, смішні для нього штрафи (до 340 грн.), накладені за невиконання судових рішень, не сплачує. Необхідність негайного поновлення Ю.Чурікова на посаді та виплати заробітної плати (і за весь період, і за один місяць н е г а й н о) - ігнорує. Закон злочинно не виконує. І чому? І тут, як кажуть класики, Остапа понесло: Р.Кухаренко, такий досвідчений гравець у сфері Закону України "Про охорону культурної спадщини" продовжив азарт гри на ниві трудового законодавства, слідом за Чуріковим безпідставно звільнив головного спеціаліста інспекції О.Римаря. Гра продовжувалася, "банкувати" треба було далі. На черзі стали "дрібною монетою" рішення державних судів, порушення Кодексу адміністративного судочинства, Закону України "Про виконавче провадження", ігнорування вимог судових виконавчих листів. Його перестали турбувати і Закони Божі, за якими, як йому здавалося, він жив: мимохідь зламує долю перспективної працеспроможної сім'ї з крихітною дитиною та хворою мамою. Не виплачує за 14 місяців гроші, які державні суди України зобов'язали виплатити. Ігри продовжуються. Поважний керівник державної установи удає маленького незнаючого хлопчика, який не знайомий з законодавством, не може поновити на посаді працівника, бо не знає як це робиться. І де ж знайти пораду для виконання рішення суду, як зрозуміти, що ж мав на увазі суд; як взагалі можна приймати законні рішення, які йому не до вподоби, як оплатити один начебто зайвий день, де взагалі взяти гроші для оплати періоду вимушеного безробіття, як можна н е г а й н о виплатити за один місяць?! Це ж виходить, треба платити за зайвий місяць. А як поновити спеціаліста - посаду уже зайнято (ще б пак! за такий відтинок часу! Він же його тягнув недаремно). Державна виконавча служба намагалася роз'яснити Кухаренкові, як виконати Закон, але представників служби на поріг свого кабінету він не пустив - з очей геть. Час пройшов. З рештою решт "гравець" зробив хід "крапленою картою" - здійснив внутрішнє упорядкування структури Головного управління, що в прокуратурі назвав реорганізацією, а відділ інспекції знищив, ліквідував, мовляв, така структура Києву ні до чого (бо знаходить порушення у його роботі?) То хто ж такий Кухаренко? Добропорядний державний службовець досить високого рангу демократичної України? Свавільний самолюбний князьок від архітектурної спадщини, який створив своєрідний анклав на теренах України? А може гравець, що заплутався на теренах демократичної молодої самостійності? Чи державний злочинець-інтелектуал, кримінальний злочинець - рецидивіст? Не треба дивуватися і лякатися такого начебто різкого формулювання. Адже карний злочинець - це той, хто учинив злочин проти життя та майна, а рецидивіст - особа, яка, відбувши покарання, учинила повторний злочин. Все так, хіба з тією різницею, що Р.Кухаренко як досвідчений апаратний гравець уникає покарань або їх не виконує (безкарно!). Хіба багатьом особам зійшло б з рук багаторазове порушення Законів України "Про планування і забудову територій", "Про охорону культурної спадщини" (за висновками перевірок прокуратури м. Києва), "Про державну службу", багатьох статей Кодексу законів "Про працю", а також Головного Закону держави - Конституції України (за визначенням Окружного адміністративного суду м. Києва). Хіба ще комусь минулося б розтринькання 22-х мільйонів? Чи саме ці та інші гріхи Р.Кухаренко замолює під час своїх щорічних поїздок на святий Афон? Моє припущення, так би мовити, на побутовому та мовному рівнях про злочинність дій Р.Кухаренка підтверджено офіційно. Міністерство юстиції України, керуючись законом України "Про виконавче провадження" та Кримінальним кодексом України, надіслало Прокуратурі Подільського району м. Києва подання № 173/5 від 21.09.09р. про притягнення до кримінальної відповідальності начальника Головного управління охорони культурної спадщини Кухаренко Руслана Івановича за невиконання рішень суду. Але районна прокуратура досі мовчить, як промовчала і більш ранні звернення сина з цього приводу. Не дивуйтеся існуючій у мене інформації, я кандидат наук у галузі, близькій до архітектури і будівництва. У свій час керувала науковими розробками, маю сім авторських винаходів, впроваджених на українських підприємствах, у СНД та за кордоном. Бувши на пенсії, працювала літредактором деяких історичних та культурних видань (які, до речі, очолював мій син). Інформації було достатньо. Я пишалася відтворенням храмів рідного міста, раділа впорядкуванню його майданів, історичних будинків, до яких Руслан Іванович мав безпосереднє відношення. Знала про його дипломну роботу з відтворення храму св. Володимира у Кримському Херсонесі, бо мала друзів серед викладацького складу художнього інституту, де на архітектурному факультеті навчався Руслан Кухаренко, пізніше цікавилася його живописом. Пам'ятаю скандал через його виключення з членів Спілки архітекторів України, яка у свій час підтримувала подання на присвоєння йому звання Заслуженого архітектора України. Пам'ятаю, як він судився зі Спілкою через виключення, тобто я пишу не з поголосів, а зі знанням справи. Я поміркована мати, добре знаю позитивні й негативні риси свого сина, не "зариваюся" у звинуваченнях Руслана Кухаренко, і дуже жалкую з приводу ситуації, що склалася. У відношенні і до сина, і до Р.Кухаренка. Про порушення матеріальних прав сина я згадувала не з жадібності, а через дуже важке виживання в наші часи сім'ї з чотирьох осіб, коли головним стабільним грошовим надходженням є моя пенсія. Але для мене найприкрішим є питання: як може творча, закохана у мистецтво, інтелектуальна, віруюча людина, робити такі аморальні, брудні, нищівні для інших вчинки. Що це? Як це можна назвати? Синдромом 90-х чи інтелектуал-злочином? Посада громадянина Кухаренка одна у нашому місті, талант митця і посада Р.Кухаренка мають бути запорукою порядності людини і державного службовця. Як вартовий народних скарбів Р.Кухаренко не має права користатися своєю посадою для вчинення свавільних непристойних вчинків, його призвання - зберігати вікове добро. Матеріальне. Духовне. Душевне. Я люблю поезію Тараса Шевченка, добре знайома з його художньою творчістю і ціную її, поважаю життєву позицію митця у тогоденні тортурні часи, але мені раніше здавалося якось не дуже доречними ідеалізація і навіть канонізація Шевченка як святого. Та зараз, пригадуючи послання "І мертвим і живим і ненародженим землякам моїм...", думаю - Тарас Шевченко таки добре знав життя і людей, навіть наших сучасників, тоді ще далеко ненароджених, потомків через багато поколінь, і на підставі цих знань був геніальним Пророком: ... І ніхто не бачить, І не бачить і не знає - Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують, І Господа зневажають, - Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають... А що вродить? Побачите, Які будуть жнива! Схаменіться... Евеліна Чурікова, кандидат наук, колишній завідувач лабораторією Українського науково-дослідного інституту механічної обробки деревини Міністерства лісового господарства УРСР http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ae9b86c46723/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ae1a775bbca1/ support@kyiv.pravda.com.ua (Денис Москаль) Колонки Fri, 23 Oct 2009 15:54:13 +0300 Згідно з проектом архітектора А. Пашенька, "Шевченківський дім" являтиме собою величезну новобудову розміром практично з квартал площею 102 тисячі 250 м². З підземним 3-рівневим паркінгом просто на склепінні тунелю метро від "Театральної" до "Університету"... Певний час тому мені до рук потрапив один цікавий документ - схема майбутнього розміщення науково-дослідного і культурно-інформаційного центру "Шевченківський дім", який має бути зведений у центрі Києва відповідно до указу Президента В.Ющенка. Як депутата Київської міської ради цей документ мене дуже зацікавив. А як киянина - роздратував. Не можна виправдовувати будівництво банального бізнес-центру в історичній частині столиці, прикриваючись вшануванням пам'яті Великого Поета. На цій схемі майбутній "Шевченківський дім" позначений червоним. Зеленого кольору - будівля нинішнього Будинку вчителя, в минулому - Центральної Ради, синього - Національний науково-природничий музей. Усіма своїми стінами "Шевченківський дім" буде ледь не торкатися стін сусідніх кількасотлітніх будівель. Невже їм перестане бути потрібним подвір'я, денне світло та охоронна зона? Звести "Шевченківський дім" Президент В.Ющенко запланував у зв'язку "з підготовкою до святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка і з метою забезпечення проведення науково-дослідних робіт з вивчення творчості поета й інших класиків української літератури, збереження їхніх рукописів, популяризації національної літературної спадщини". Мета благородна - однозначно. Але виконання? У цій будівлі червоного кольору на досягнення цієї мети заплановано виділити 7 тисяч 740 м² - ніби й немалу площу. Проте це трохи більше 7% від загальної. А що буде на решті 94 тисячах 510 м²? Офіси, бутіки, ресторани? Згідно з проектом архітектора А. Пашенька, "Шевченківський дім" являтиме собою величезну новобудову розміром практично з квартал площею 102 тисячі 250 м². Додаємо підземний 3-рівневий паркінг просто на склепінні тунелю метро від "Театральної" до "Університету"... І картина вшанування пам'яті Великого Кобзаря стає ще більш повною. Спочатку "Шевченківський дім" планували звести на вул. Тімірязєвській, 2 у Печерському районі Києва - просто навпроти входу до Національного ботанічного саду. Потім, очевидно, вирішили не розпорошувати пам'ять про Видатного Поета - "Шевченківському дому" (до речі, він стане четвертим музеєм Шевченка у Києві) "знайшли" місце поруч з Університетом ім. Шевченка, неподалік парку Шевченка, пам'ятника Шевченку та бульвару Шевченка (нічого "шевченківського", сподіваюсь, не забув?) Сумнівна "честь" розмістити в собі більше 100 тисяч квадратних метрів "Шевченківського дому" випала так званому "академічному" або "альошинскому кварталу" (квартал, обмежений вулицями Володимирською, Б. Хмельницького, Терещенківською та бульваром Т. Шевченка). Побудовані тут за проектами архітекторів Беретті та Альошина будівлі є частиною архітектурної спадщини столиці. Практично всі будівлі, що знаходяться у цьому квадраті - пам'ятники культури національного значення, пам'ятки історії місцевого значення і мають прикмету "національний". Тут розташовані "Будинок вчителя" (100 років тому - Будинок Центральної Ради), Національний науково-природничий музей, корпус Національного Університету ім. Шевченка. Культурологи та історики вже заявили, що будь-яке будівництво в такій безпосередній близькості неминуче призведе до руйнування фундаменту, стін, просідання ґрунту, а відповідно почнуть стрімко збільшуватися вже існуючі тріщини у будівлях. Питання, чи витримає "народження" сусіда з 3-поверховим підземним паркінгом у метрі від своєї стіни унікальний за технічним рішенням скляний купол над будівлею-пам`ятником Центральної Ради, можновладці собі, певно, не ставили. До речі, пожертвувати також доведеться й музейним фондом Національного науково-природничого музею, який також є "національним надбанням". Ділянка, де зараз розташовані приміщення фондів музею, згідно з документами, "підлягає забудові". Переносити експонати не можна - надто крихкі - переконують співробітники та ЮНЕСКО. Проте більше нікого це, на жаль, не турбує. Якщо уважно прочитати цей документ, складається враження, ніби питання появи в "альошинському кварталі" скляного бізнес-монстра від компанії-забудовника, яка вже звела аналогічного вигляду готель в охоронній зоні Софійського собору, вирішено. Принаймні "з Київською міською державною адміністрацією узгоджено" та "на виконання указів Президента України" заплановано. Залишилось лише скласти "перелік будівель, які розташовані у цьому кварталі [...] та підлягають знесенню". Листи подібного змісту отримали всі сусіди майбутнього народженця. Проте насправді питання ще далеко не вирішене! І названі у листах "узгодження" та "укази" не є достатньою підставою для знесення вікових будівель! Це має бути щонайменше рішення Київської міської ради, до депутатів якої чиновники навіть і не думали звертатись. Щоб потім, як полюбляє це робити оточення Л.Черновецького, винести на розгляд сесійної зали документ, який фактично узаконює вже існуючий порядок речей. "Але ж будівництво вже ведеться, і інвестор вклав кошти..." - звично тихо скаже доповідач. Щоб якомога менше депутатів почули, про що саме йде мова. Проте я цього не допущу. Як депутат я вже звернувся з відповідними листами до управління культурної спадщини м. Києва, прокуратури м. Києва, управління МВС у м. Києві, міністра внутрішніх справ та Прем'єр-міністра України. До речі, днями Національний науково-природничий музей на вул. Б.Хмельницького святкуватиме свою 90-ту річницю. Подарунок у вигляді "Шевченківського дому", який вже підготувала йому київська міська влада разом з президентом України, допоможе цьому музею хіба що не дожити до свого вікового ювілею. Невже не можна було запланувати зведення цього безперечно потрібного науково-дослідного центру в іншому місці? Не настільки густо забудованого історичними пам'ятками та національними музеями? Адже стоїть хатинка, в якій під час останнього свого перебування в Києві жив Тарас Григорович Шевченко, на Пріорці - на вулиці Вишгородській. І теж їздять туди дослідники і туристи. Денис Москаль, депутат фракції "Блок Юлії Тимошенко" у Київраді, заступник голови постійної комісії Київради з питань власності http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ae1a775bbca1/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad87fde82b8f/ support@kyiv.pravda.com.ua (Виталий Кличко) Колонки Fri, 16 Oct 2009 17:14:54 +0300 Еще во вторник Довгий готов был работать "на благо киевлян" даже в "заминированном" здании, а уже в среду его и след простыл! На удивление, утром в здании администрации ветер гулял. На месте не было ни мэра, ни секретаря, ни всей "молодой команды"…. Безнаказанность порождает преступления и хаос. В случае с Киевом, преступления с отягчающими обстоятельствами, которые наносят непоправимый урон городу. Если бы 4 года назад, когда впервые была отработана схема раздачи земли оптом, причастные к этому чиновники получили по заслугам, нынешние крепко задумались бы. Но киевская власть ускользнула от заслуженной кары и, тем самым, получила полную свободу рук, которые киевляне очень скоро обнаружили в своих карманах. В Киеве воровали "оптом" преимущественно осенью. Ведь подходит к концу бюджетный год, приходится закрывать финансовые дыры. Октябрь 2007 года. Скандальная сессия, на которой (по разным данным) в "нужные руки" отошло от 2 до 3 тысяч га столичной земли. За несколько часов в аренду или частную собственность отошло более 3 % земельного фонда столицы. Полные материалы этой сессии до сих пор никто не видел. Октябрь 2009 года. В Киеве планируется новая раздача земли. "Оптом" и в два захода, в две сессии. Причина такой поспешности банальна и о ней много говорили. В середине месяца, 15 октября, истекает срок, отведенный государством для тех, кто еще хочет получить землю бесплатно. Вот власть и спешила "украсть за 48 часов". То, что с 15 можно было бы продать законно и за хорошие деньги, которые бы поступили в городскую казну. Мы пригласили в зал заседания представителей МВД, прокуратуры, СБУ. Надеялись, что не останутся равнодушными и лидеры политических сил, представленных в Киевсовете, которые также заявляют о своих намерениях - стать президентом и спасти Украину. В этот день у них была реальная возможность проявить и применить свои профессиональные навыки и для начала спасти столицу. Ведь оснований для признания незаконным планируемого "дележа" более чем достаточно. Не соблюдены сроки созыва пленарного заседания, отсутствие полномочий у Довгого эти заседания созывать, нарушены сроки раздачи материалов. 49 вопросов вообще не имели проектов решений включительно до вечера 13 октября. К тому же, многие решения просто не прошли утверждения на согласительном совете и профильных комиссиях, то есть были слеплены по-быстрому и втайне. Это законные причины, почему эта сессия не должна была состояться. Были и не менее веские экономические причины - все понимали, для чего в зале Киевсовета день и ночь 2 дня в поте лица собираются "трудиться" депутаты. И с какими минусами город выйдет после этих "двух дней плодотворной работы" промэрского большинства. Не дать им провести этот земельный "беспредел" и было нашей ключевой задачей. Что происходило все это время в сессионном зале описывают по-разному. Понятно, какую линию будет гнуть команда Черновецкого и их союзники - делая "хорошую мину при плохой игре". Но у них ничего не получится. Люди без сомнения понимают, что правда была на нашей стороне и мы победили. В среду, не выдержав открытой публичной борьбы, мэрия выбросила "белое полотенце", испугавшись тех тысяч киевлян, которые вышли продолжать борьбу, заблокировав вход перед Киевсоветом и миллионов зрителей и читателей, которые благодаря объективной работе журналистов, узнали о реальных мотивах проведения сессий. Утром депутаты и общественность узнали, что вышло распоряжение о переносе сессии. Причем, не на четверг, пленарный день, как мы предлагали, а на 29 октября! А ведь еще во вторник Довгий готов был работать "на благо киевлян" даже в "заминированном" здании, а уже в среду его и след простыл! На удивление, утром в здании администрации ветер гулял. На месте не было ни мэра, ни секретаря, ни всей "молодой команды".... Немного позже через прессу Довгий.... извинился перед всеми, кто не дождался принятия важных хозяйственных решений в эти дни. Действительно, многие ждали этих решений. Те, кто пошел на сделку с властью и ... совестью! "Они взяли чужие деньги, а придется отдавать уже свои" - шутили в сессионном зале депутаты ..... Уже сейчас у нас есть информация, что эти шулеры думают над тем, как задним числом протянуть некоторые наиболее одиозные решения этих двух сессий. Например, вписать их в решения прошлых сессий. Мы предупреждаем - все утвержденные документы прошлых пленарных заседаний с мокрыми печатями у нас есть, поэтому их фальсификация грозит криминальной ответственностью отдельным руководителям мэрия среднего звена. К примеру, того же секретаря Киевсовета. Наша победа - только начало. Впереди много работы. И как бы ни пытались нам ставить палки в колеса, придумывать новые схемы разворовывания Киева, мы знаем, что за преступлением неотвратимо последует наказание. Ведь все знают, что не просто так закрываются глаза на явные нарушения законодательства в столице. Не просто так прокуратура, суды, и иже с ними делают вид, что ничего не видят и ничего не слышат, продолжая кормиться зелеными долларовыми пилюлями. Все знают, что происходит. Документы соответствующие есть. И если те, кто ворует, и те, кто покрывает воров, думают, что все сойдет с рук - они ошибаются. Мы сейчас стоим на пороге очень больших перемен. И в ближайшее время уверенные в своей неподсудности "воры в законе" будут неприятно удивлены. Первый технический нокаут уже получили. Еще несколько раундов и они навсегда покинут поле боя. Виталий Кличко, глава фракции Блока Кличко в Киевском городском совете http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad87fde82b8f/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad855c09dce0/ support@kyiv.pravda.com.ua (Тетяна Меліхова) Колонки Fri, 16 Oct 2009 14:15:12 +0300 Між столичними землею та владою завжди були непрості стосунки. Точніше сказати, непрозорі. А з приходом у Київ мера Леоніда Черновецького вони стали ще туманнішими. Між столичними землею та владою завжди були непрості стосунки. Точніше сказати, непрозорі. А з приходом у Київ мера Леоніда Черновецького вони стали ще туманнішими. Наприклад, за першу каденцію Леоніда Михайловича Київрадою було роздано 3500 га землі, з них 2200 га - вільні земельні ділянки, які б могли бути передані на конкурентних засадах. І бюджет м. Києва додатково міг би отримати не один мільярд гривень. Ці цифри, певно, наштовхують Вас на питання "Чому так відбувається?" Що робить опозиція і зокрема БЮТ? Питання логічне. Дуже часто депутати, так само, як і кияни, опиняються у ситуації спостерігачів за театралізованою грою провладної більшості у сесійній залі Київради. З одного боку, засідання транслюються в прямому ефірі муніципальної телекомпанії "Київ", у кулуарах сесійної зали працюють журналісти... З іншого, по телевізору кияни бачать лише те, що знімає для них автоматична камера, керована режисерами засідання, журналістам документи зазвичай видаються без "земельних питань", а зачитування доповідачем цих питань звужується до номерів кадастрових справ чи "натяків" на "земельні ділянки у Святошинському районі", за якими незрозуміло що стоїть. Аналогічно часто виглядають для депутатів і проекти рішень - лише назва у порядку денному, без пояснювальних записок або жодних інших документів. У таких випадках БЮТ не голосує. Так, наприклад, дві сесії тому одним-єдиним проектом рішення більшість Леоніда Черновецького готова була забетонувати пів-Києва. Я веду мову про Схему розміщення готелів у місті Києві на період до 2020 року, яку депутатам подали без адресного переліку. Пізніше з'ясувалося, що для будівництва готелів планується відвести 150 га землі, з них 50 га - це зелені зони, ліси та парки столиці. А в залі все це було завуальовано під "голосуємо за питання №". І лише завдяки наполегливості депутатів БЮТ місту, а потім і міжнародній спільноті став відомий зміст цього проекту рішення. Зокрема, те, що на території заповідника Бабин Яр, який є історичною пам'яткою та культурною цінністю декількох народів, міг бути зведений тризірковий готель. Бачачи, що на місцевих рівнях і, в першу чергу, в Києві відбувається неконтрольована роздача вільних від забудови земельних ділянок, уряд Юлії Тимошенко при затвердженні бюджету України на 2008 рік вніс зміни до Земельного кодексу України, які передбачали відведення вільних наділів лише на аукціонних засадах. Але молоде та перспективне оточення Леоніда Черновецького знайшло шпаринку навіть попри зміни у законодавстві: клопотання, які надійшли до 1 січня 2008 року правдою й неправдою активно продовжували вноситись та затверджуватись на сесіях. І лише 15 жовтня 2009 року вступила в силу постанова Кабінету міністрів України, відповідно до якої на сесійних засіданнях місцевих рад забороняється надавати вільні від забудови земельні ділянки юридичним особам без проведення конкурсів та аукціонів, незалежно від дати реєстрації клопотання. Саме тому в Київраді народилися два останніх "за старими земельними правилами" пленарних засідання 13 та 14 жовтня, що фактично й стало "земельною агонією" черновецьких. Подив викликала поява у сесійній залі Київради депутатів Верховної Ради України від Партії регіонів, які силою взялись протидіяти опозиції, що намагалась не допустити запланований оточенням мера земельний дерибан. Адже на цих пленарних засіданнях планувалась роздача більше 100 га столичної землі. З них половина - вільні земельні ділянки, де 40 га - це зелені зони. І лише завдяки діям опозиції ці засідання не відбулися, і наступну сесію призначили на 29 жовтня. Серед плеяди земельних питань планувалось виділення 21 гектару ділянок, вкритих лісом, у Кончі-Заспі вздовж Столичного шосе. Єдиним неприхованим стало питання "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Девін-Трейд" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування розважально-виставкового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями адміністративного і торгівельного призначення на Столичному шосе, 33 у Голосіївському районі". Вищезгаданому товариству хотіли передати у власність 2,21 га землі для реалізації проекту розважального центру, заради побудови якого на цій землі будуть знищені всі зелені насадження лісової території (117 дерев, 64 кущі та 10 тисяч 260 кв.м трави). Іншим рішенням - ТОВ "Центр екологічних ініціатив" намагались передати 13 гектарів, в тому числі прибережної смуги, вздовж Столичного шосе у затоці Старик. У 2007 році цьому ж "Центру екологічних ініціатив" Київрада вже намагалась надати ці ж 13 гектарів, однак суд не дозволив. Давайте згадаємо інші найбільш кричущі надання столичних земель останніх сесій: Протасів Яр - хотіли віддати 0,098 га для будівництва офісного центру за рахунок частини території гірськолижного комплексу "Протасів Яр". Проект рішення не погоджувався екологічною комісією і передбачав внесення змін до Генерального плану та програми розвитку зеленої зони. Сирецький гай - 1, 62 га території зелених насаджень відвели під житлову забудову апарату Ради національної безпеки та оборони України Парк навколо заводу ДШК на перетині вул. Червоногвардійської та Червоноткацької. При внесенні змін до попереднього рішення 5,78 га повністю вилучили з земельної зони - для будівництва торговельно-розважального комплексу. ТОВ "Інтерфарм" - 0,17 га по вул. Кондратюка отримало за рахунок території, раніше відведеної під будівництво комплексної лікарні. Дивним чином, винятком стали декілька проектів рішень щодо передачі земельних ділянок навколо станцій метро по проспекту Бажана, які дійсно були передані 8 жовтня 2009 р. за результатами проведених у 2007 р. інвестиційних конкурсів. З огляду на безцеремонне ставлення столичної влади до зелених зон та вільних від забудови земельних ділянок, наша фракція займає жорстку позицію - в земельному дерибані участі не приймати. Свого часу БЮТ застосовував різні методи тиску на оточення Черновецького: і блокування трибуни, й інформування громади через ЗМІ, і звернення до правоохоронних органів, включаючи Генеральну прокуратуру, і позови до суду. Як приклад, хочу нагадати результати сесії 1 жовтня 2007 р., коли через підставних осіб (15 сумнівним кооперативам із 7 засновників) було віддано 1500 га земель Кончі Заспи, Жукова острова, зелених зон разом з водоймами, земель сільгосппризначення та інших. Але система столичної влади за Черновецького вибудувана так, що опротестувати зацікавлені рішення, отримати наявний у владної команди перелік вільних ділянок, які вони роздавали на свій розсуд чи бодай звіт про поіменне голосування сесійної зали практично неможливо. Відповідні документи тримають за сімома замками. Саме це й стало однією з причин ініціювання урядом Юлії Тимошенко рішення, яке відтепер дозволяє передавати вільні ділянки підприємцям лише на конкурентних засадах. Щоправда, виходячи з досвіду 3-річного господарювання у столиці мера Черновецького, розраховувати на те, що його оточення 100-відсотково виконуватиме усі нормативні документи, не доводиться. І як не банально це звучить, справжнім рецептом проти земельного дерибану у м. Києві, на моє переконання, може бути лише зміна столичної влади. Тетяна Меліхова, голова депутатської фракції "Блок Юлії Тимошенко" у Київській міській раді http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad855c09dce0/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad57406b4a44/ support@kyiv.pravda.com.ua (Богдан Червак) Колонки Wed, 14 Oct 2009 09:47:34 +0300 Насамперед, треба відзначити об’єктивний факт ігнорування Київською владою указу Глави держави, що призвело до фактичної "війни пам’ятників". Той, хто до цього допустив, без сумніву, діяв аморально. Спочатку дві хороші новини для шанувальників Олени Теліги. Як повідомили ЗМІ, у сквері Київського політехнічного інституту нещодавно встановлено та урочисто відкрито пам'ятник відомій українській поетесі. Чавунний монумент розробив відомий скульптор Володимир Щур. Поетесу зображено ще зовсім юною - вісімнадцятирічною. Так забажали студенти. Саме вони обирали та вирішували кого з відомих персоналей увіковічнити у сквері. Кошти на пам'ятник збирали викладачі та студенти. До цієї благородної справи долучилися благодійники. Інша хороша новина. У Бабиному Яру відновлено Пам'ятний Хрест та меморіальні таблиці, що були встановлені Проводом ОУН на честь Олени Теліги та її соратників, які у роки Другої світової війни виборювали державність України в окупованому нацистами Києві. Нагадаємо, що у липні невідомими особами було здійснено акт вандалізму, зруйновано одну із святить українського народу, яка символізувала героїзм національно-визвольного руху. На цьому хороші новини закінчуються. Натомість з'явилися тривожні. Але все по порядку. Ще у 2006 році Президент України Віктор Ющенко видав Указ "Про відзначення 100-річчя від дня народження Олени Теліги", яким передбачалося встановлення до 2008 року "на території Меморіального комплексу "Бабин Яр" у м. Києві пам'ятника Олені Телізі та її соратникам". Завершується 2009 рік, а пам'ятника одній із визначних діячок національно-визвольного руху, видатній українській поетесі, членам ОУН так і не споруджено. Іншими словами, указ Глави держави - проігноровано. Натомість нещодавно Київський міський голова Леонід Черновецький підписав розпорядження про встановлення у Бабиному Яру пам'ятника активістці комуністичного підпілля Тетяні Маркус. Наразі розробляється проектно-кошторисна документація на спорудження об'єкта. На стадії затвердження перебуває ескізний проект постаменту та облаштування ділянки, де буде споруджено пам'ятник. Вже відомо, що висота скульптури сягатиме понад два метри. Фінансувати роботи з виготовлення та монтажу пам'ятника, згідно з розпорядженням мера, будуть невідомі меценати. У цьому зв'язку виникає логічне запитання, хто ж така Тетяна Маркус? Інформації про неї небагато. Відомо, що Т. Маркус народилася у 1921 році на Полтавщині. З 1938 року працювала секретарем відділу кадрів пасажирської служби на Південно-західній залізниці, а з липня 1940 року у трамвайно-тролейбусному парку Кишинева. У 1941 році Маркус повертається до Києва, де бере участь у більшовицькому підпіллі. Вона була зв'язковою Київського підпільного міськкому партії та учасницею диверсійно-винищувальної групи. Працюючи в офіцерській їдальні, труїла німецьких офіцерів, причому на неї ніколи не падала підозра. Своїм залицяльникам призначала побачення в таких місцях, де на них чекала засідка червоних підпільників. Внаслідок зради Маркус спіймали і видали гестапівцям. Була розстріляна німцями 29 січня 1943 року. Ще одна суттєва деталь: у 2006 році указом Президента Ющенка Т. Маркус посмертно присвоєно звання Героя України із врученням Ордена "Золота Зірка". Таким чином у Бабиному Яру, де у роки Другої світової війни знайшла свій останній притулок Олена Теліга, інші активні учасники боротьби за незалежність України може бути споруджений пам'ятник... діячці комуністичного підпілля Т. Маркус. Цікаво, що на запит Всеукраїнського жіночого Товариства ім. Олени Теліги, яке тривалий час домагається виконання указу Глави держави щодо спорудження у Бабиному Яру пам'ятника своїй патронці Київська влада надала дуже двозначну відповідь. Зокрема було повідомлено, що пам'ятник буде споруджено у разі уточнення місця його розташування та розроблення плану благоустрою прилеглої території з урахуванням концепції генерального плану Державного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр". Крім того, мають бути вирішені земельні та майнові питання. На практиці це означає, що ніхто із київських чиновників не має серйозного наміру виконувати указ Президента України, щоб, врешті-решт, встановити пам'ятник відомій українці. В історії із пам'ятниками Телізі і Маркус існує кілька морально-етичних та політичних підтекстів, на які не можна закривати очі. Насамперед, треба відзначити об'єктивний факт ігнорування Київською владою указу Глави держави, що призвело до фактичної "війни пам'ятників". Той, хто до цього допустив, без сумніву, діяв аморально. Не думаю, що ця "війна" може мати якісь негативні наслідки для постаті Олени Теліги. Її суспільний авторитет, геніальність, непересічне значення для історії України та історії вітчизняної і європейської літератури ніщо не може затьмарити. Навпаки, інтерес до життя, громадсько-політичної діяльності, творчості О. Теліги з року в рік зростають. На цьому тлі "ігри" довкола пам'ятника лише зайвий раз підкреслюють недолугість окремих наших чиновників, які так і не зрозуміли, що такі моральні категорії як "національна честь", "національна справедливість", "історична пам'ять", і "обов'язок перед нацією" мають більшу вагу, аніж сьогоденна політична коньюктура. Врешті, не важко передбачити, що намагання "витіснити" Олену Телігу з Бабиного Яру шляхом спорудження пам'ятника Т.Маркус може спровокувати серйозне політичне протистояння та міжнаціональну напругу. Адже Теліга для багатьох людей - передусім символ українського національно-визвольного руху, наругу над яким вони не терпітимуть. Свого часу Олена Теліга написала блискучу статтю "Партачі життя" у якій розмірковувала над певними дефектними явищами у суспільній поведінці українців. З цього приводу зокрема зазначала: "Як же можна назвати тих, що перешкоджають на шляху до творення цього життя, що не раз свідомо, по чужому наказу, валять вже його збудовані підвалини, навіть розуміючи їх цінність, як не тими, що його руйнують і псують, себто, кажучи коротко і без куртуазії, - партачами життя... Вони, як соняшники, хилять свої голови то в один, то в другий бік, залежно від того, в який саме бік падає сонце загальної опінії чи чийогось успіху і де саме можна витягнути максимум матеріальної користі для себе. Під час бурі, під час боротьби, під час гострого напруження двох сторін, коли невідомо, кого чекає перемога, вони свідомо плутаються між одними і другими, кажучи компліменти то одним, то другим, готові стати кожної хвилини при боці все одно якого переможця, помагаючи йому лише в його останньому ударі, щоб цим дешевим коштом купити собі право бути пізніше в перших рядах коло нього. І в той час, коли переможці, поконавши ворога, відразу ж рвуться до нової боротьби з живим, це власне вони ще довго дотоптують своїми чобітками поконаного противника, щоб крутнути закаблуком вже на його трупі - і з глибоким версальським поклоном схилитися перед новим сходячим сонцем. І найцікавіше, що те, що не дається багатьом героїчним зусиллям, це завжди вдається партачам життя". До цих слів важко щось додати. Богдан Червак http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad57406b4a44/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad2d3649286f/ support@kyiv.pravda.com.ua (Олексій Василюк ) Колонки Mon, 12 Oct 2009 09:57:40 +0300 До половини виловлених дельфінів гине у неволі, а ті, що вижили, потребують щонайменше 7-8 місяців на дресирування, споживаючи щодня до 30 кг риби. Тому ставлення власників-бізнесменів до них виявляється суто в тому, що дельфіни повинні відпрацювати ті гроші, які в них вклали. А вклали таки дійсно відчутну суму. Добігає кінця другий рік відтоді, як в Україні заборонений вилов дельфінів. На початку 2008 року відбулась зустріч громадськості із Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, після якої, власне, і запроваджено трирічний мораторій на вилучення дельфінів в територіальних водах України. Згодом на законодавчому рівні було заборонено і комерційне використання тварин, занесених до Червоної книги України. З того часу кількість дельфінаріїв в країні практично подвоїлася. Вони з'явились у Києві, Харкові, Дніпропетровську, до кінця року планується відкриття також у Львові і Донецьку. Громадські природоохоронні організації розпочали кампанію проти комерційного використання дельфінів, організувавши протидію в усіх містах. Керівництво дельфінаріїв відповіло на це доволі грубими вчинками проти громадськості. Спробуємо розібратись, чому громадськість так хвилюється за дельфінів, а бізнесмени - за дельфінарії. Усі види дельфінів, що зустрічаються на території України (афаліна, білобочка та азовка), занесені до Червоної книги. Крім того, вони охороняються Міжнародною Червоною Книгою, Червоною книгою Чорного моря та Конвенцією про охорону китоподібних, яка ратифікована в Україні. Єдиний у фауні України вид дельфінів, що може жити у дельфінаріях, афалфна - не є глобально зникаючим видом у світі, проте саме у Чорному морі має найбільш підірвану популяцію. Пропагуючи шкоду від дельфінів, як від конкурентів риболовного промислу, в середині 20 століття, в СРСР провадилось зумисне нищення цих тварин в Чорному морі. Подібну політику тоді підхопили і "сусіди" по промислу - Туреччина, Болгарія та Румунія. Загалом було знищено до 3 000 000 особин дельфінів. Нинішня чорноморька популяція афаліни коливається біля 7 000 особин; білобочки - біля 1500, азовки - біля 3500. Чисельність дельфінів продовжує знижуватись і сьогодні, оскільки вони масово заплутуються у браконьєрських сітках, після чого не можуть випірнути щоб вдихнути повітря і неминуче гинуть. У таких умовах підстави для припинення дії мораторію на відлов дельфінів, який вже за рік має вичерпатись, відсутні. Утримання тварин та їх відлов можливі лише для реабілітації, проте, всі новостворені дельфінарії є суто комерційними проектами а не реабілітаційними центрами. Усі новостворені дельфінарії на статус реабілітаційних центрів аж ніяк не претендують. Головною причиною цьому є умови утримання морських тварин. Утримання дельфінів у таких дельфінаріях-басейнах, є прямим порушенням статей 7, 8 та 25 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження". Згідно з ними: умови утримання тварин повинні задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби; утримання диких тварин у неволі допускається, якщо створені умови, що відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Що ж ми маємо у дельфінаріях? Вміст у воді значної кількості хлору та інших антисептичних агентів для її знезараження викликає у дельфінів ушкодження шкіри та сліпоту. Багато дельфінаріїв, і особливо новостворені, відкриті не на морському узбережжі (Київ, Харків, Дніпропетровськ; в планах - Львів, Донецьк), і тому тварини в них утримуються не у морській воді, а в штучно розведеному розчині. У природі дельфіни протягом доби долають до 160 км та пірнають на глибину до 200 метрів. Жоден дельфінарій не здатен забезпечити їм таку можливість. І це не говорячи про пересувні дельфінарії та ємності, в яких перевозять дельфінів. Дно дельфінаріїв не схоже на морське дно за фактурою, а морожена риба, якою годують дельфінів, не схожа на живу. Таким чином, дельфіни позбавлені можливості користуватися своїми унікальними сонарними властивостями. Крім того, сонарні хвилі відбиваються від плоских стін дельфінарія, наносячи біль дельфінам, через що вони практично не спілкуються. Наслідки "недоліків" утримання дельфінів у неволі говорять самі за себе: в неволі афаліна живе в середньому 3-5 років, в природі - до 25-30 років. Розмноження дельфінів у неволі - велика рідкість. Низка країн світу, наприклад, Британія, Канада, Бразилія та частина штатів США заборонили дельфінарії як заклади, що не відповідають життєвим потребам дельфінів. З іншого боку, дельфінарії є дуже прибутковим бізнесом. Вартість відвідування їх є доволі високою і може бути гідно протиставленою циркам та театрам. Цікаво, що наразі дельфінарії надають й інші послуги, етичну сторону яких важко прокоментувати. Це, наприклад, купання з дельфінами (в Київських дельфінаріях вартість послуги коливається в межах 300-800 грн), музичні концерти в дельфінарії, весілля та корпоративи з дельфінами! Особливо прибутковими є пересувні дельфінарії, аудиторія у яких завжди "свіжа". При цьому, вартість вилову та купівлі дельфіна доволі висока і становить понад 100 000 грн (а живе він всього кілька років). До половини виловлених дельфінів гине у неволі, а ті, що вижили, потребують щонайменше 7-8 місяців на дресирування, споживаючи щодня до 30 кг риби. Тому ставлення власників-бізнесменів до них виявляється суто в тому, що дельфіни повинні відпрацювати ті гроші, які в них вклали. А вклали таки дійсно відчутну суму. Важко заперечити радість дітей від спілкування із дельфіном, хоча сама ефективність дельфінотерапії легко піддається критиці. Достатньо зауважити хоча б те, що дельфінотерапія рекомендується при хворобах (наприклад, ДЦП), які є невиліковними. Багато спеціалістів-медиків заперечують ефективність дельфінотерапії, якщо процедури відбуваються поза морською водою, де тварини почувають себе комфортно. У світі існують соціальні рухи серед медиків за заборону дельфінотерапії, як профанації медицини. При цьому, дельфінотерапія передбачає провідну участь у лікуванні психотерапевтів, які в штаті більшості дельфінаріїв взагалі відсутні. 5 жовтня 2009 р. проходив круглий стіл, присвячений проблематиці утримання дельфінів у неволі. Громадські природоохоронні організації приурочили захід до всесвітного Дня захисту тварин, що відмічався напередодні, 4 жовтня. До участі у круглому столі було запрошене і Мінприроди України, яке в останній момент відмовилося відвідати захід. Тому учасниками круглого столу стали журналісти та власне учасники кампанії на захист дельфінів, в основі якої лежать активісти студентських Дружин охорони природи (ДОП) різних міст. Аналізуючи інформацію отриману від організацій-учасників Кампанії проти комерційного використання дельфінів, доводиться засвідчити, що природоохоронцям здійснюється активна протидія. Більшість дельфінаріїв є мережами і кожен з їх директорів очолює кілька закладів у різних містах. Плани побудови дельфінаріїв ретельно приховуються. Коментарі, мабуть - зайві. У Харкові, шляхом хакерської атаки, захоплено інтернет-сайт інформації про негативні сторони утримання дельфінів у неволі та перероблено його на комерційний ресурс протилежного змісту. У пресі та інтернеті публікуються матеріали з критикою природоохоронців та похвалами в адресу дульфінаріїв. Найбільшим прецедентом боротьби з активістами Кампанії став напад невідомих на учасників інформаційної акції, яка проходила на відкритті київського дельфінарію "НЕМО". Серед нападників був і чоловік, що представився директором дельфінарію, після чого накинувся на студентів, наносячи їм удари по голові, животу і ногам. Інші нападники намагались шматувати плакати та відбирати фототехніку у журналістів, що фіксували напад. "Директор" погрожував природоохоронцям фізичною розправою та тілесними ушкодженнями. Присутня на акції міліція протягом нападу робила вигляд що нічого не бачить. Значна частина нападу зафіксована самими учасниками акції на відео і оприлюднена в інтернеті. Після прибуття наряду "Беркуту", невідомі на чолі з "директором" розбіглись і нікого вже не вдалось знайти. Після цього, кілька активістів звернулись до органів МВС з заявами про напад та побиття. Проте минає третій тиждень, як з боку МВС відсутня реакція на заяви. Авторів заяв досі навіть не викликали до слідчого. Захисники дельфінів переконані, що бездіяльність міліції не випадкова і звернулись з відповідною скаргою про бездіяльність особисто до Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Починаючи з 2008 року діє трирічний мораторій на вилов дельфінів в Україні; починаючи з 2005 року згідно з конвенцією СІТЕС (Вашингтонська конвенція) в Росії заборонена міжнародна торгівля цими тваринами. То звідки беруться тварини у дельфінаріях, які "плодяться" протягом останніх 2 років, як гриби, по всій території України? Чому держава не зупиняє цей вкрай прибутковий, проте незаконний бізнес? Утримання зникаючих тварин у неволі, використання їх у розвагах та заробляння на них грошей - гуманітарна проблема, яка має тяжкі наслідки для диких тварин, яка підриває їх популяції у природі і ставить їх на межу вимирання. Аналогічну ситуацію маємо і з організацією платних полювань на зубрів та ведмедів; державними та приватними мисливськими господарствами, продажем шкір та трофеїв із зникаючих тварин; вилов в якості харчових продуктів осетрових та інших рідкісних риб та багато іншого. Остаточно вирішити такі проблеми важко шляхом штрафів та локальних покарань. Подолати соціальний недуг бездумного ставлення до природи можна лише свідомим громадським засудженням невиправданої експлуатації диких тварин та відмовою від цього. А те, на що зникає попит швидко покидає ринок. Проте зруйнувати такий ринок можуть лише маси, які відмовляться від нього. Проблема охорони та використання дельфінів і роль в ній державних природоохоронних органів залишає значно більше питань, ніж відповідей. Проте мета громадської кампанії на захист дельфінів окреслена дуже чітко. У жодному разі не можна вимагати негайного повернення дельфінів, що вже утримується у дельфінаріях, до природного середовища. Це призвело б до їх неминучої загибелі. Мета - поступове закриття комерційних дельфінаріїв через неприпущення поповнення їх новими тваринами. Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України http://kiev.pravda.com.ua/columns/4ad2d3649286f/ http://kiev.pravda.com.ua/columns/4acb455275eb3/ support@kyiv.pravda.com.ua (Семен Борисенко ) Колонки Tue, 06 Oct 2009 16:25:38 +0300 Сьогодні ініціатори підняття тарифів постійно ухиляються від надання депутатам розрахунку собівартості тарифів. Отримавши його, можна було б порівняти закладені там цифри з наявними в управлінні статистики даними. Однією з ключових причин столичної війни за тарифи, на мою думку, є те, що "нормальні бізнесмени"-монополісти "Київводоканалу" хочуть змусити киян платити їм, в тому числі, й за втрати їхніх підприємств. А кияни, ясна річ, за це платити не хочуть. Наприклад, за прорив мереж та їх ремонт. Це те саме, що примусити покупця платити за вкрадену по дорозі в магазин ковбасу. Але ж це не клопіт споживачів! На покриття подібних збитків підприємство мало б взяти кредит, а не включати їх у вартість житлово-комунальних тарифів. І піднімати й піднімати їх вартість. Проте мізки монополістів "Київенергохолдингу" працюють в одному напрямку - як заробити ще більше грошей. Бо не має конкурентів. У тому числі й в сесійній залі Київради. Так, саме голова правління ВАТ "Київводоканал" (акціонер "Київенергохолдингу") Я.Філатов "чомусь" став головою робочої групи для узгодження проектів рішення щодо відновлення мораторію на підвищення цін на житлово-комунальні послуги. Думаєте, для того, щоб узгодити - не забувши про зиск "Київводоканалу" - два варіанти мораторію - "Блоку Юлії Тимошенко" та Блоку Кличка? Ні. Для того, щоб про мораторій взагалі забути. Підкріпившись більшістю від складу робочої групи у вигляді чиновників КМДА, які й погоджували підвищення тарифів, голова правління "Київводоканалу" вніс свій проект рішення - про нове підняття тарифів. І знайшов підтримку 7-ми членів робочої групи. Щоправда, почувши мою вимогу назвати героїв поіменно, хутко закрив засідання робочої групи... У них вийшло, що мораторій на підняття цін залишиться до кінця цього року, а наступного киянам слід очікувати нового підвищення житлово-комунальних тарифів у 2 етапи. З 1 січня 2010 року на 50 % і з 1 квітня 2010 року - ще на 50 %. Якщо домножити все це на цьогорічні цифри, то вийде, що з 1червня 2009 р. до 1 квітня 2010 р. - менш, ніж за рік - житлово-комунальні тарифи зростуть на 250%!!! У 2007-му році ціною розбитих голів депутатів від "Блоку Юлії Тимошенко" ми відстояли прив'язку формування тарифів до собівартості. За висновками робочої групи, яка працювала на "Київводоканалі" у 2007 році, тарифи на воду та водовідведення достатньо було підняти на 15-20%, а підняли їх на 85%. Якщо чесно, я думав, що запасу нової ціни вистачить щонайменше на 5 років... Сьогодні ініціатори підняття тарифів постійно ухиляються від надання депутатам розрахунку собівартості тарифів. Адже, отримавши його, можна було б порівняти закладені там цифри вартості матеріалів, витрат на очищення води, електроенергію, зарплати тощо з наявними в управлінні статистики даними. І я дуже сумніваюсь, що між 2007 і 2009 роком все це здорожчало настільки, щоб виправдати бажання "Київенерго" та "Київводоканалу" підвищити тарифи у 2 з половиною рази!!! А правильно було б прокалькулювати на всіх етапах технологічного процесу: на всіх водозаборах або ТЕЦах та по всіх маршрутах транспортування аж до споживача. Наприклад, "Київводоканал" бере воду у кількох різних водозаборах. І собівартість кубометра води різко відрізняється у Деснянському та Дніпровському водозаборах, бо різна якість води у Десні та Дніпрі, а отже й вартість її очистки теж різна. І лише після такої калькуляції можна було б приступати до формування тарифів. При такому підході доходи і витрати стають прозорими. Однак ані "Київводоканал", ані "Київенерго", ані "Київенергохолдинг" не зацікавлені в контролі коштів депутатським корпусом, особливо, витратної частини. І кияни на сьогоднішній день стали заручниками ідіотської ситуації, коли мусять платити невідомо за що. Все одно, що ви прийшли у магазин за хлібом, а вам заявляють, що з сьогоднішнього дня хліб дорожчий - бо в магазині хочуть зробити ремонт. Семен Борисенко, депутат фракції "Блок Юлії Тимошенко", заступник голови постiйної комiсiї Київради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу http://kiev.pravda.com.ua/columns/4acb455275eb3/