Катерина Амосова: "Новітня історія нашого університету твориться сьогодні…"

12.07.2016  09:00 __ Анастасія Гаркавюк, для УП.Київ


Катерина Миколаївна Амосова

"…понимаете ли вы, что значит университет?

Закаты на Днепре, воля, деньги, слава, слава"

М.Булгаков "Біла гвардія"

Катерина Миколаївна Амосова, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, ректор Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, напередодні 175-річчя головної альма-матер українських медиків розкрила таємниці історії університету, а також розповіла, через що йому довелося пройти, щоб повернути собі вже забутий і майже знищений демократичний дух студентства.

- Катерино Миколаївно, 175 років – доволі тривала історія. Якою вона була?

- Знаєте, в метушні останніх двох років я практично не думала про це, і лише декілька днів тому зупинилася, зосередилася на цій даті, почитала про витоки, і знайшла надзвичайно багато цікавого… Відлік історії НМУ починається з 1841 року, коли було відкрито медичний факультет імператорського університету Св. Володимира, створеного на базі Віленського університету і Кременецького ліцею. Цей медичний факультет утворився на базі переведеної в Київ Віленської медично-хірургічної академії. Першим деканом медичного факультету став професор Володимир Караваєв, хірург з величезною хірургічною практикою, який зокрема, другим після Пирогова почав використовувати ефірний наркоз. На перший курс факультету вступило 29 (за іншими джерелами - 22) студентів. Зараз у нас навчається більше 12,5 тисяч студентів! Цікаво, що в  19 столітті в Російській імперії окремо існували медичні факультети класичних університетів і  медико-хірургічні академії. Причому перші були спрямовані на підготовку, більшою мірою, наукових кадрів, а медико-хірургічні академії – для "штампування" практичних лікарів. Однак їх професійний рівень вже був недостатнім. Медичний факультет в університеті св. Володимира став наслідком нової концепції підготовки лікарів: науково-практичного спрямування.

- Отже, це було певною мірою новаторство?

-  Так. І  саме тоді почала обговорюватися важливість практики студентів біля ліжка хворого. Почали з’являтися клінічні лікарні. Перша клініка розмістилася в червоному корпусі Вікентія Беретті (зараз центральний корпус КНУ імені Т. Шевченка). Там же було започатковано кафедру оперативної хірургії. В 1875 році відкрито Олександрівську клінічну лікарню, директорами і завідувачами клінічними відділеннями якої до революції були завідувачі кафедрами, професори медичного факультету. У 1907 році в анатомічному театрі на Мечникова, 5, де зараз знаходиться один із корпусів НМУ, відкрилося медичне відділення вищих жіночих курсів, а в 1916 році – жіночий медичний інститут. Цікаво, що навчати українською мовою медиків почали в Українському державному університеті, започаткованому в 1917 році за часів гетьмана Скоропадського, на хвилі української самосвідомості. Медичний факультет тут з’явився 1918 року. Його першим деканом став професор гігієніст Овксентій Корчак-Чепурківський – один із засновників соціальної медицини в Україні.

- Напевно, революція 1917 року внесла свою лепту…

- Очевидно, дух університетської свободи і університетського самоврядування як джерело суспільних хвилювань лякав владу. Тому його й вирішили зруйнувати. Адже в 1920 році університет св. Володимира, як і всі інші класичні університети, було розформовано. Відбулася реорганізація. Медичний факультет університету св. Володимира в 1921 році об’єднали з Жіночим медичним інститутом,  медичним факультетом Українського державного університету і Одонтологічним інститутом в один Київський медичний інститут. Я гадаю, це була політика виключно прагматичної спрямованості підготовки кадрів. 

- Як інститут пережив Другу світову війну?

- Цей період історії не менш фантастичний. В 1941 році почалася евакуація Київського медичного інституту в Харків, де він приєднався до Вінницького, Дніпропетровського і Одеського. Далі – переїзд в Челябінськ. З 1200 студентів доїхало тільки 242. Директором інституту на той час був Лев Медвідь. Щоб врятувати надзвичайно цінні музейні експонати, бібліотеку та інструменти, студенти і викладачі перевозили їх на руках.  Відновив роботу Київський медичний інститут в грудні 1943 року. Він був першим інститутом, який повернувся в Київ. Однак в Челябінську лишилося 147 викладачів, з них 7 докторів наук. Таким чином, наш університет дав початок Челябінському, який зараз є досить сильним вузом Росії. 1946 році інституту присвоїли ім’я Олександра Богомольця, а в 1995 році він отримав статус національного.

- Професія лікаря в 19-20 столітті була престижною?

- Варто зауважити, що ще до революції студенти мали змогу навчатися "за казенный кошт". Навчання  було п’ятирічним, і випускники отримували обов’язковий розподіл на 6,5 років, непогані підйомні і необхідне для роботи спорядження. В кінці 19 ст. лікар отримував від 150 рублів в місяць, за середньої зарплатні в Російській імперії 60 рублів. Викладач медвузу мав 150 рублів, а професор медицини – 300 рублів. Це надзвичайно важливий факт, який має значення для теперішнього часу. Та моральна і професійна криза, яку ми зараз маємо не тільки в медицині, і яка є тотальною в усій Україні має певні витоки. Адже престижність професії лікаря, можливість прогодувати сім’ю, сьогодні втрачена.

- З історією Національного медичного університету імені О.О.Богомольця пов’язано багато видатних імен з галузі медицини…

- Серед випускників, в першу чергу, варто згадати Валентина Войно-Ясенецького (архієпископ Лука), який отримав Сталінську премію за нариси гнійної хірургії та Михайла Булгакова, випускника 1916 року. Однією з найяскравіших фігур професорського складу був перший декан медичного факультету Володимир Караваєв. Професор Петро Перемежко, засновник кафедри гістології, вперше в світовій практиці описав ділення клітин шляхом мітозу. Не меншої уваги заслуговує  і терапевтична школа. Василь Образцов відомий тим, що запропонував метод глибокої ковзкої пальпації органів черевної порожнини (1887), яка досі використовується клініцистами. Крім того, 1907 року він разом зі своїм зятем Миколою Стражеско вперше прижиттєво описав клінічну картину тромбозу вінцевих артерій серця, що започаткувало діагностику інфаркту міокарда. Короткий час на кафедрі хірургії також працював професор Микола Скліфосовський. Мій батько, професор Микола Амосов, близько двох років очолював кафедру хірургії медичного факультету. Цю посаду він покинув досить швидко, тому що його більше цікавила практична торакальна хірургія. Ним було засновано кафедру торакальної хірургії в Інституті післядипломної освіти (зараз Л.П.Шупіка).

-  Напевно, університет дуже змінився з тих часів…

- Новітня історія нашого університету твориться сьогодні. Останні два роки були особливо напруженими. Вперше за 175-річну історію закладу ректору показали "чорну мітку": за майже 10 років свого "правління" академік Віталій Москаленко вибудував розгалужену систему приниження і залякування як студентів, так і деканів, завідувачів, викладачів.  Він замкнув на собі всі кадрові питання. Основа університетської демократії – вибори і перевибори викладацького складу за конкурсом, на той час припинилися повністю. Контракти перепідписував виключно ректор. За час його каденції кількість студентів виросла фактично вдвічі, з них більше половини – контрактники, які завжди були в пріоритеті: їх не можна було відраховувати. Коли після перемоги Майдану під тиском студентів Москаленко був відсторонений, з’ясувалось, що його офіційна зарплатня в НМУ складала 1 млн. 44 тис. гривень в рік, тому що в нього був унікальний контракт, згідно з яким він мав право на 0,5 % від усіх освітянських платних послуг. Про що можна говорити, якщо членами Наглядової Ради були – Азаров, Богатирьова, Табачник й інші, не менш одіозні особистості?

- Як вдалося перемогти?

- Гадаю, ми виграли, бо були дуже публічними. Все відбувалося на хвилі майданівських подій. Ще однією причиною "вибуху" університету була процвітаюча корупція, відбувалися жахливі побори. 23 лютого 2014 року студенти і люди в камуфляжі зайняли ректорат університету,  всі кабінети було опечатано, також пройшов  багатотисячний мітинг і хода під МОЗ України. На мою кандидатуру в якості в.о. ректора із двох, які висувалися мітингувальниками, погодився тодішній склад МОЗу і видав Наказ, який дав можливість комісійної перевірки діяльності Москаленка. Після обрання нового Кабміну, я отримала підтримку новопризначеного Міністра Олега Мусія. Оскільки "залізобетонних" підстав для розриву контракту Москаленка, за результатами роботи комісії МОЗ з включенням студентського активу, не було виявлено, ми пішли шляхом відкликання ректора трудовим колективом. Потрібне було рішення Вченої Ради і Конференції трудового колективу. Вдалося отримати майже ¾ голосів про відсторонення Москаленка  і завдяки долучення студентських голосів. Це був мужній крок для багатьох викладачів, перш за все, завідувачів кафедр, які багато років поспіль залякувались Москаленком і на той час не мали впевненості, що він не повернеться на трон і залишить їх без роботи. В зрілому віці такі драматичні рішення приймати значно важче, ніж в молодому. На основі рішення Конференції трудового колективу міністр Олег Мусій розірвав контракт з Москаленком. Були оголошені вибори ректора. Я взяла участь в цих перегонах, головним чином, через те, що за час, що минув сформувалася сильна студентсько-викладацька команда.

- А зараз як боретеся з внутрішніми проблемами університету?

-  Наш головний інструмент – знову-таки, публічність. Одним із методів боротьби з проблемою корупції, наприклад, стала організація Антикорупційного комітету НМУ, половина членів якого – студенти. Крім того, майже завершено перехід на систему "Електронний деканат" – ведення журналів відвідування і оцінювання в електронному режимі. Відбувається активне відновлення вузівської демократії - весь викладацький склад університету переобирається вченими радами за конкурсом. Також ми започаткували прозорий розподіл випускників. Студенти розподіляються за рейтингом, що формується на основі результатів навчання, наукової роботи і участі в студентському самоврядуванні. Всі запропоновані МОЗом місця публікуються на сайті.  Багато сил спрямовується на розвиток нашої альма-матер. Університет поповнився Інститутом післядипломної освіти. Важливий вектор – навчання іноземців.  Розпочалася програма сертифікації викладачів, які викладають англійською мовою. Вже зараз частина з них отримала сертифікати  в British Council. Ті ж, хто не має рівня В2, пройдуть додаткові курси мовної підготовки в British Council за рахунок НМУ. З’являються нові міжнародні проекти. Наприклад, продовжує діяти проект з Каролінським медичним університетом, в який потрапляють за конкурсом найкращі із випускників і проходять в Стокгольмі програму PhD.  Університет займається волонтерською й громадською діяльністю. Ще за часів Майдану було створено амбулаторію на вул. Трьохсвятительській, де викладачами НМУ проводився прийом всіх бажаючих. Зараз частина наших співробітників докладають максимум зусиль для підтримки АТО, долучаються до роботи в шпиталях, активно беруть участь в психологічній реабілітації учасників АТО.

- Всі ці події якось вплинули на дух студентства в НМУ?

-  Найважливіший результат - відновлення самоврядування, а також демократії і партнерства в прийнятті всіх рішень університету. Напевно, ми унікальні тим, що певною мірою є духовними правонаступниками університету Св. Володимира. Подібно до студентських хвилювань у 19 ст., студенти 21 ст. зіграли свою беззаперечну роль. Без них цього всього б не сталося. Дуже важливий поштовх дає нам нова Наглядова Рада, яка підтримувала нас на різних етапах цього складного шляху. До неї входять видатні науковці, моральні авторитети і лідери громадської думки: професор Юрій Щербак, академік Олег Кришталь, академік Любомир Пиріг, філософ Мирослав Попович, пані Лілія Гриневич, професор Ольга Богомолець, Святослав Вакарчук,  Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій і Ганна Гопко.

-  Історія ще якось нагадує про себе?

-  На жаль, в не дуже приємному контексті… Один з найстаріших корпусів НМУ імені О.О.Богомольця на вул. Мечникова, 5, де раніше знаходився Жіночий медичний інститут, а зараз, поруч із кафедрами морфології, розміщений морг і  прозекторська, які ми надали в користування Олександрівській лікарні, останнім часом, став об’єктом протистояння і судової тяганини. Ще в 2012 році за екс-ректора Москаленка 10 кв. м цього навчального корпусу було віддано в оренду за 1960 грн. для магазину ритуальних послуг приватній фірмі "Петро Великий" - монополісту поховального бізнесу м. Києва. Весною 2015 року Трудовий колектив університету, як вищий орган його самоврядування, згідно Закону про Вищу освіту, прийняв рішення про відмову в подовженні договору, тому що торгівля трунами і вінками в університеті є порушенням всіх моральних і юридичних законів. Спочатку нам вдалося отримати погодження Фонду державного майна про відмову в подовженні терміну оренди. Однак магазин не виїхав. Натомість там, поруч із студентами і викладачами, цілодобово чергують люди в камуфляжі, яких навіть поліція не змогла примусити покинути корпус. 31 грудня 2015 року, через два місяці потому, з Фонду державного майна прийшов новий лист – про продовження терміну оренди! Безрезультатними виявилися численні звернення в Фонд державного майна Києва, Фонд державного майна України, Міністерство охорони здоров’я України. Тому ми були вимушені подати позов на Фонд державного майна міста Києва в адміністративний суд, який ми програли. Зараз ця справа в апеляції. Саме тому важливо, щоб ця проблема прозвучала публічно…

- Після всього цього вірите в справедливість?

- Надзвичайно символічними є слова випускника нашого університету Михайла Булгакова з роману "Біла гвардія": "…понимаете ли вы, что значит университет? Закаты на Днепре, воля, деньги, слава, слава". Дійсно, університет – це воля, і слава, і гроші – як велика спокуса, перед якою не всі можуть устояти…  в різних аспектах цього поняття…  Багато активних, моральних і талановитих людей-однодумців долучилися до того, щоб змінювати новітню історію НМУ імені О.О.Богомольця. Тому я  все ж вірю в торжество справедливості, і навіть якщо вірогідність її низька, іншого шляху немає.

powered by lun.ua
    Спецпроект

Спецпроект до 175 річниці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Спецроект присвячений багаторічній історії Національного медичного університету, який став лідером вищої медичної освіти України. Ми розповімо про те, як змінювалась медицина, про досягнення та визнання відомих лікарів та професорів, про наше сьогодення та студентів, які завжди були гордістю своєї Альма матер.