Чи перетвориться Київ на Сталінград?

Версія для друку     Додати коментар - 124

21.05.2008  15:33 __ Сергій Грабовський

Власне, чому б Верховному Головнокомандувачу Ющенкові, політавши на бойовому літаку і поїздивши у танку, не захотіти ще й одержати блискучу перемогу a la Сталінград?

Тільки справа тут навіть не у тому, що свою недавню соратницю Юлію Тимошенко Віктор Андрійович записав у Гітлери, а Олександра Турчинова - у Паулюси, і не в тому, що Черновецький з Кільчицькою не тягнуть на ролі Рокосовського та Єрьоменка, під чиїм командуванням розгорталися оборонні бої між Доном та Волгою.

Справа в іншому: Сталінград - це насправді символ не звитяги, а незрівнянних жахіть у людських долях і злочинів обох червонопрапорних тоталітарних систем.

Не забуваймо: в ході Сталінградської битви власне Сталінград був стертий з лиця землі, а його мешканці у більшості своїй загинули. І не просто загинули, а у страшних муках. Як і сотні тисяч радянських та німецьких солдатів.

Тож чи варто порівнювати тодішні події і сьогодення, чи морально намагатися повторити в Києві те, що коїли Сталін та Гітлер зі своїми підданими?

Хоча... Деякі паралелі у ставленні влади до людей тоді і сьогодні існують.

...Директивою від 20 липня 1942 року Москва по суті заборонила евакуацію 450 тисяч цивільного сталінградського люду і 150 тисяч біженців, які опинилися в місті - головним чином, українців.

Натомість швидкими темпами вивозили матеріальні цінності - за три тижні за Волгу переправили 5000 одиниць автотранспорту, 3500 тисячі тракторів та комбайнів, 1800000 голів худоби. Вивезли навіть усіх зеків і, ясна річ, майже всю партноменклатуру. А от цивільний люд до переправи не підпускали. Чимось знайома метода, чи не так?

Результат: 23 серпня, коли 4-й повітряний флот Люфтваффе здійснив масований наліт (понад 2000 літако-вильотів, скинуто понад 1000 тонн бомб) на Сталінград, у ньому загинуло - за офіційними зведеннями - 42 тисячі людей, насправді ж - у кілька разів більше.

Горіло все, бо були зруйновані велетенські нафтосховища, і палаюча нафта текла вулицями міста. Ті, хто рятувався у бомбосховищах, так там і залишилися - зруйновані будинки привалили їх, а розгрібати завали було нікому.

Хоча б тому, що до міста, як завжди, несподівано для командування, вийшли німецькі танки. І не тільки вийшли, а й прорвалися до Волги. Зупинити їх було нікому, крім дівчат з 9-го корпусу протиповітряної оборони. 8 000 цих дівчат полягло у той день, намагаючись знищити зі своїх зенітних кулеметів та малокаліберних гармат ворожі танки...

А далі - пішло і поїхало.

Щонайменше півмільйона цивільних жителів, в основному жінок та дітей, - така ціна Сталінградської битви. Тим часом у місті і навколо нього, як стверджують ті "діти війни", хто дивом пережив сталінградську епопею, немає жодної могили городян, що загинули під час війни.

Величний меморіал солдатської слави, пишно оздоблені братерські могили воїнів - і повна відсутність навіть слідів трагічних мук і смертей тих, хто не бився "за Родіну, за Сталіна!" (власне, ніхто цих слів, крім політруків, і не кричав, це офіційна, але досі жива версія війни, та йдеться саме про пропагандистський канон), а просто намагався, та не спромігся якось вижити у цьому пеклі на землі.

А це було таки пекло. Воно забрало життя понад двох мільйонів радянських бійців і командирів - загиблими в бою, померлими від ран і від хвороб. Найстрашнішою з цих хвороб був правець або ж стовбняк.

Ми сьогодні не уявляємо масштабів смертності у Червоній армії від цієї хвороби, особливо улітку, під час боїв у степу та у місті. Німецьким воякам робили щеплення проти стовбняку. Червоні бійці мусили тішитися тим, що Сталін повсякчасно турбується про них...

Ну, а крім правця був ще Жуков. "Генерал м'ясо", як звали його німецькі колеги. Спаливши у серпні-вересні 1942 року у невдалих спробах контрударів близько 2500 танків, цей "Георгій Побідоносець" сучасної російської міфології відбув до Москви, нічим не допомігши реально оборонцям Сталінграда.

От на роль Жукова, як видається, можна було б підібрати цілу низку претендентів, і не лише в оточенні Віктора Ющенка.

І тут Адольф Гітлер вирішив послати свої війська на штурм руїн "міста Сталіна". Він, як і його кремлівський візаві, хотів завдати противнику нищівної поразки саме у цьому символічному населеному пункті, саме у Сталінграді. Нічого дивного: ідеології обох диктаторів в основних своїх рисах збігалися.

Подальше - відомо. Німецька армія виснажила свої людські ресурси, а майбутній генералісимус не шкодував ані танків, ані "олівців", себто людей.

Загалом Вермахт утратив у битві за Сталінград до 800 тисяч багнетів. Але це не тільки загиблими, а й пораненими та хворими. А серед мертвих - близько 100 тисяч тих, хто здався у радянський полон та й помер там від холоду й голоду. Бо ж тих полонених з 6-ї армії Паулюса ніхто і не подумав хоч якось годувати і розмістити їх посеред степу хоча б у наметах.

Нічого дивного: он на Калінінському фронті, відносно недалеко від Москви та у період затишшя десятки радянських солдат померли від голоду у той час, коли генерали наминали чорну ікру, записали її горілкою і коньяком та розважалися з телефоністками.

Одне слово, воювали по-сталінськи!..

...Влаштувати комусь Сталінград...

Так, Сталін урешті-решт виграв цю битву, заваливши противника трупами солдатів та цивільного люду, але чи може така перемога сьогодні вважатися взірцем якихось чеснот? І чи морально розігрувати подібні бойовиська, хай без масових кривавих жертв, але з величезною кількістю тих, хто зневірився у ще недавніх "помаранчевих" союзниках й у можливості демократії як такої, та прирівнювати противника - не тільки персонально, а і все "політичне військо" - ледь не до носіїв усесвітнього зла?

Ба більше: вважаючи опонента реінкарнацією Адольфа Алоїзовича (без вусиків, але з косою), чи розуміє головний герой цих нотаток, до кого він - сподіваюсь, що підсвідомо, хоча хто знає... - прирівняв себе?

І, головне, на який рівень помістив усіх нас, усіх киян?